Коли у червні 2023 року мешканець селища Копіювате 33-річний Андрій Куранда отримав повістку, він міг, як дехто, не відгукнутися. Але чоловік зробив вибір - пішов до військкомату і заявив, що хоче служити. "Я знав, що мушу це зробити. У мене дві донечки — 8-річна Софія та 7-літня Ангеліна. І я хочу, щоб вони жили у вільній Україні", - каже боєць.
У навчальному центрі, де Андрій проходив базову підготовку, він дізнався про набір до школи снайпінгу й попросився туди. По завершенню тренувань його направили до 58-ї мотопіхотної бригади ім. І.Виговського, пише Дніпрова зірка.
У частині з'ясувалося, що потреби у снайперах наразі немає, натомість не вистачає операторів БПЛА.
Андрій тоді ще не мав досвіду пілотування, тому став виконувати завдання із забезпечення - заправляв акумулятори для дронів, ремонтував техніку, підвозив хлопцям на позиції боєкомплекти, пальне, харчі, генератори, заготовляв і рубав дрова. Комусь же на війні треба й це робити.
- Забезпечення - часто недооцінена, але важлива робота. Без якісного забезпечення навіть найбільш боєздатні підрозділи не протримаються довго на лінії фронту. Ми допомагаємо нашим пілотам, беручи на себе велику частку рутинної логістичної роботи, аби вони могли зосередитися на основній - спостереженні за ворогом та знищенні його живої сили й техніки, - розповідає він.
Попри те, що посада не була бойовою, Андрій хотів приносити більше користі і попросив командира залучати його до інших завдань. В результаті отримав ще більший обсяг роботи - перевіряти безпілотники перед вильотом, вести документацію, координувати постачання.
Декілька діб Андрієві довелося провести і на нулі - підміняв бійців, аби ті перепочили. Тоді з побратимами потрапив під обстріл ворожої артилерії.
- Снаряди лягли хрестом - із чотирьох боків від нашої позиції. Перший відрикошетив і вибухнув ще ближче, за ним - ще три. Це було як гра у морський бій, тільки набагато страшніша, бо від неї тхнуло смертю. Я не знаю, яка сила тоді відвела її від нас, - пригадує Андрій.
Перебування на передовій ще більше укріпило думку Андрія про те, що на війні розслаблятися не можна, треба бути готовим до будь-якого розвитку подій. Він став ще наполегливіше навчатися, бо, за його словами, на війні ніколи не можна вважати, що ти вже вмієш все і нові знання тобі не потрібні.
Нині Андрій регулярно тренується пілотувати дрони на симуляторах, аби бути готовим до нових бойових завдань.
- "Мавік" для мене вже як дитяча іграшка, зараз я більше захоплююсь ударними дронами, - говорить воїн.
- У нашому підрозділі забезпечення багато військовослужбовців мають проблеми із здоров'ям - хтось втратив його на війні, хтось має хвороби ще з "гражданки". Не всі з нас можуть бути штурмовиками, але всі працюють і роблять свій внесок у майбутню перемогу. Тож, якщо ти придатний до служби, - не чекай, поки тебе "бусифікують". Краще обери частину, пройди навчання і йди служи, - радить боєць. - Роботи на фронті вистачить усім - і штурмовикам, і пілотам, і будівельникам, і діловодам.
На думку Андрія, головне не чекати мобілізації, а самому готуватися: вивчати військову підготовку, проходити вишколи, тренуватися.
- Коли розумієш, що робиш - страх відступає. Служити не страшно. Страшно сидіти вдома, коли ворог намагається захопити твою землю, - каже Андрій Куранда.
Андрій зізнається, що найбільше на фронті його підтримують телефонні дзвінки від донечок.
- Спілкування з доньками, їх розповіді про школу, про те, чим вони займалися, що малювали, допомагає розвантажитися, заспокоїтися,- каже Андрій.
Він мріє повернутися додому після перемоги й обійняти найрідніших - донечок Софійку і Ангелінку. І разом із ними запускати у мирне небо власноруч зробленого повітряного змія.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
