Рік тому в боях під Бахмутом був смертельно поранений військовий з Умані Ярослав Павліченко. Він служив командиром відділення обчислення артилерійського взводу у 80-ій окремій десантно-штурмовій бригаді.
До армії уманчанин потрапив ще у 2019 році, згадує його мати Галина Павліченко.
"Коли у квітні 19-го прийшла повістка, Ярослав наче її чекав, - розповідає жінка. - І розмов не було, що не піде чи не хоче. Я дуже хвилювалась за нього,але він був впевнений у собі і готовий до нових випробувань. Армія була йому під силу. Ніколи не скаржився ні на командування, ні на порядки чи харчування. Легко здійснив перший стрибок з парашутом. Вже за пів року підписав контракт з 80-ю окремою десантно-штурмовою бригадою, переїхав до Львова, здобув нову спеціальність — топогеодезист. Він був у своїй стихії. Там же, у Львові, зустрів дівчинку Софію. Я одразу побачила, що він закохався, що це серйозні стосунки. Ярослав хоч і був ще молодим, але став набагато відповідальнішим. Дуже піклувався про Соню, яка чекала його з АТО, стала його дружиною, подарувала йому донечку Таню".
Ярослав поруч із сім’єю пробув із липня до січня. Потім навчання на полігоні під Херсоном, де його і застала війна.
"Бригада потрапила в саме пекло, - продовжує мама захисника. - Втрати були такі, що двічі міняли особовий склад. Тоді їм дуже допомагали місцеві: приносили їжу, безкоштовно давали в магазинах товар, пускали додому помитися. 28 травня вперше за довгий час прислав відео. Був чийсь день народження, хлопці сиділи за одним столом — всі акуратні, пострижені. Цей момент мені запам’ятався, що попри відчай і втому, наші бійці піклуються про себе, тримають стрій. Тоді ж син сказав, що не буде зв’язку, ворог глушить. Мовчання затягнулося надовго, я не витримала і 2 червня зателефонувала на гарячу лінію. Мені відповіли: «Ваш син поранений». Світ перевернувся! Я боялася найгіршого. Ми почали пошук, бо ніхто нічого не знав. За два дні ми його знайшли"
29 травня військові виїхали на завдання у "сіру" зону під Бахмутом.
"Ярослав був коригувальником, - пояснює Галина Павліченко. - Але ворог вирахував їх з дрона, і снаряд розірвався прямо за спиною. Командир хоч і був теж поранений, але витягнув його із зони враження. Разом їх доставили до лікарні в Бахмуті, але поранення Ярослава виявилися несумісні з життям. А вже потім я стрічала сина вдома. Попрощатися з ним прийшло так багато уманців, що я зрозуміла, настільки моя дитина хороша і добра людина. Він прожив дуже мало, всього 23 роки, але це було яскраве, насичене повноцінне життя."
За інформацією проєкту "Пливе кача. Умань"
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
