Марина Вілль — начальниця відділення радіаційної, хімічної розвідки та захисту АРЗ СП в місті Черкаси.
Марина каже, що з дитинства хотіла носити форму, а з роками захоплення рятувальною справою тільки зростало.
Їй було 12 років, коли на Донеччину прийшла російська навала, коли дівчинка вперше почула постріли і коли небо над головою перестало бути мирним. У рідному місті Костянтинівка почались перебої з водою та світлом. Марина згадує, як рятувальники щодня привозили населенню воду автоцистернами, а вона із подружкою ходила її набирати. Каже, ще тоді на неї справили враження добрі і усміхнені обличчя рятувальників і вона впевнилась, що колись приєднається до лав ДСНС. От тільки довго не могла визначитись зі спеціалізацією: обирала між хімією, психологією, цивільним захистом та піротехнічною справою.
Повномасштабну війну Вілль зустріла у Харкові. Вона якраз навчалася у Національному університеті цивільного захисту України. Через постійні обстріли цей виш передислокували до Черкас.
“Спочатку мені тут не сподобалось, але тепер я думаю, що то була доля. Я полюбила це гарне, затишне місто. Обожнюю його ліси та широкий Дніпро”, - розповідає Марина.
“І робота мені дуже подобається. Я не люблю безглуздий ризик, коли люди наражають себе на небезпеку в якомусь екстримі. А тут у нас ризик розумний, потрібний і я щаслива бути частиною цієї служби”, - ділиться рятувальниця.
Вілль має справу з хімічними загрозами. Коло діяльності тут досить велике. Найчастіше — це заміри повітря на вміст шкідливих речовин.
“Чи то у школі хтось розпилив перцевий балончик, або ж люди відчувають незвичний запах, або просто стелиться туман і лякає когось — це все наші виклики. Також обов'язково перевіряємо навчальні заклади перед іспитами, ЗНО та НМТ. Був випадок, жінка розійшлася з чоловіком, а він їй, щоб помститися, обливав двері якоюсь рідиною. Ми виїжджали на перевірку. Все було в межах гранично допустимої концентрації і потім ним вже займалась поліція”, - розповідає Марина.
“Осінньо-зимовий період — це звісно розбиті ртутні градусники. За чергування можемо по кілька разів виїжджати на демеркуризацію. Знаходимо ртуть у чайниках, чашках, унітазах, пральній машині тощо. Часто доводиться заспокоювати людей, бо вони хвилюються. Наприклад, коли онуку залишили з бабусею, а та недогледіла. Або ж мама побачила, що у дитини в руках частина розбитого градусника і плаче-карає себе, що вона погана мати. Допомагаємо, заспокоюємо”, - продовжує Марина і наголошує, що головне — викликати спеціалістів, а не діяти самотужки.
Залучаються хіміки і на місця прильотів чи збитих повітряних цілей, адже ворожі ракети й БпЛА можуть бути нашпиговані чим завгодно. Тому хіміки проводять заміри повітря на вміст небезпечних речовин. Таким чином, убезпечують і населення, і представників всіх служб, які працюють на місці.
“Найстрашніше, що доводиться робити — зустрічати потяги з нашими пораненими воїнами, коли ми залучаємось на допомогу медпрацівникам. Це дуже сумно. Буває, ще зовсім молоді хлопці без рук, без ніг, страшні травми… Моментом плакати хочеться”, - ділиться надзвичайниця.
Аби перезавантажитись та відпочити після важкої зміни, Марина займається рукоділлям, дивиться фільми, читає книжки, готує щось смачненьке та грає з домашнім улюбленцем — котиком Кексом.
За інформацією пресслужби ГУ ДСНС України в Черкаській області
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
