Щорічно 14 грудня Україна вшановує подвиг учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Завдяки їхній героїчній праці мільйони українців живуть на відносно чистій, не забрудненій радіацією, території.
За неповними даними Міністерства енергетики та вугільної промисловості, радіоактивний Чорнобиль пройшли понад пів мільйона людей - близько 600 тисяч лікарів, інженерів, пожежників, водіїв та шахтарів. Журналісти "Про все" дізналися, як за ту самопожертву українська держава віддячує ліквідаторам - тим, хто врятував мільйони людей ціною власного здоров'я та життя.
Станом на 1 листопада, на Черкащині проживало понад 89 тисяч осіб, які мають статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. З них ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС – 7393, дітей, зарахованих до потерпілих внаслідок катастрофи на ЧАЕС – 10 100. З них - 19 дітей з інвалідністю, інвалідність яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою.
"Коли почали їздити у Прип'ять - у роті стояв металічний присмак"
Черкащанин Микола Вдовенко працював у органах внутрішніх справ на момент, коли сталася аварія на Чорнобильській АЕС. 6 червня 1986 його з групою електромонтерів відправили робити сигналізацію в багатоквартирних будинках Прип'яті, школах і садочках, де вже почалось мародерство. Тоді від Черкаської області відправили 11 чоловіків, вінницька - 12, а з Київщини поїхало шестеро спеціалістів.
- Тоді ми зібралися в комендатурі села Діброва. До Прип'яті було до 20 кілометрів, а жили ми далі. І щодня ми виїжджали в Прип'ять і ставили сигналізації на будинки, а потім поверталися. На той момент вже було створено дві групи для оперативних виїздів, коли спрацьовувала сигналізація - крім мародерів, у квартири поверталися й мешканці, щоб забрати свої речі. Вони правдами й неправдами проникали й у будинки, і у квартири, а там вже їх зустрічали оперативники, - пригадує Микола Вдовенко.
Тоді фон у Прип'яті був різний - коли групи привезли в Діброву, радіацію ще гостро не відчували. А вже коли почалися перши виїзди в місто - з'явився металічний присмак в роті. На роботу з доїздом у місто відводилося 8 годин, з них орієнтовно 3 йшло на дорогу в Прип'ять і назад. До реактора близько їхню групу ремонтників не підпускали - не було ні потреби, ні дозволу. Найближча відстань від реактора, на якій був Микола Вдовенко - до 4 кілометрів. Проте це не рятувало від опромінення усіх, хто просто приїжджав у Прип'ять або відвідував через роботу навколишні села.
- Фон був різний. Нам по закінченню роботи видали довідку, що ми отримали по 21,2 рентгена, а мій дозиметр показав, що ми отримали близько 42-42 рентген. Але тоді й була команда зменшувати дози, щоб у довідках не було великих цифр, - пригадує чорнобилець.
Спеціальних костюмів не було - як, власне, й засобів захисту. Були лише костюми бавовняні, які міняли щодоби на пунктах санітарної обробки. Використані костюми йшли на прання та прасування, а наступного дня після того, як вони були сухі та чисті, їх видавали наступним ліквідаторам чи ремонтникам.
- Про радіацію попереджали, але не так, щоб "розжовували", чим вона небезпечна. Нам просто дали команду не лізти туди, куди не треба - і все. Але межі, де була радіація, а де - ні, не було. Наприклад, на тій стороні дороги радіації майже не було - близький до нуля показник. А на нашому боці - зашкалює, - пригадує Микола Вдовенко.
21 червня групи ремонтників, які приїхали в Прип'ять із черкащанином, відпустили додому. Однак дорога до Черкас була важкою - зокрема й через те, що люди боялися чорнобильців.
- Коли бачили наші сумки, розуміли, що ми звідти - ніхто нас не хотів брати. Автомобілісти взагалі боялися. Метеори, "ракети" тоді ще курсували - і з нашого села чоловік ромської національності працював на річковому вокзалі в Києві. Ми тоді зустрілися, ні хлопці, ні я, не знали, що робить і як добираться до Черкас - бо нас ніхто не хотів брати ні в автобуси, ні в машини, ні в поїзди. І випадково ми з ним зустрілися поглядами, впізнали один одного... Загалом, він нам і допоміг сісти на "метеор" - посадив аж на кормі, на відкритому місці, й наказав нікуди не рипатись. Так і дісталися до Черкас, - згадує черкащанин.
"Нам, чорнобильцям, вже років 15 виплачують 385 гривень на додаткове харчування"
Микола Вдовенко розповідає, що до 90-х аварія на Чорнобилі не була надто популярною - про неї мало говорили. Замовчували важливість і тому, що був наказ не розголошувати зайвої інформації. Проте вже з 90-х, коли у ліквідаторів почали "вилазити болячки", вона набула розголосу.
- Років через 10 після Чорнобиля у мене з'явилися проблеми з серцем, і я отримав групу інвалідності. Перші ліквідатори й люди, які були близько до реактора, отримали першу групу, хто був далі й пізніше - другу групу, ще наступні - третю. У мене перша група, вкладення "А". І я отримую додаткові 395 гривень на харчування вже 15 років. Ніхто й копійки не додає, думають, що цих грошей вистачить, - сміється черкащанин.
Микола Вдовенко зізнається, що тепер їх ніяк не підтримують - крім тих коштів, яких вистачить лише на два десятки, немає ні пільг, ні будь-якої іншої допомоги. Навіть уваги від влади на "чорнобильські" дати не завжди вдається отримати - інколи навіть здається, що їх не пам'ятають.
- Раніше були пільги на проїзд, комунальні послуги. А тепер цього немає - якщо ти, наприклад, маєш інвалідність, то прирівняний до учасника бойових дій. Тобі можуть виплатити кількасот гривень на дрова чи електроенергію, чи то газ, та й все. І то не кожному це платять, хтось і не знає цього, а їм і не кажуть, - пояснює черкасець.
Голова ГО "Черкаська обласна організація Всеукраїнської громадської організації інвалідів "Союз Чорнобиль України" Ольга Янчук каже, що на сьогодні про ліквідаторів і "дітей Чорнобиля" пам'ятають лише двічі на рік - 26 квітня та 14 грудня. Проте навіть на матеріальну допомогу й подарунки до цих свят доводиться випрошувати, попередньо написавши проект.
- Ми знайшли спонсорів за кордоном, які допомагають робити операції за кордоном, деякі навіть фінансово допомагають родинам великими сумами. А в нас майже нічого не роблять, потрібно про все дуже просити. Бувало, що я за свої кошти купувала подарунки - продуктові набори - бо на це не виділяли ні копійки з бюджету. І наша громадська організація, яка займається цими людьми, допомагає, робить те, що мали б робити інші структури, ще й платить 55% комунальних послуг до бюджету, - скаржиться Ольга Миколаївна.
Читайте також: Черкащанам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, потрібно замінити посвідчення
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
