Ще рік тому 33-річний шполянин Олег Поліщук важив 115 кг і був незадоволений ні своєю фізичною формою, ні способом життя. Розуміючи, що настав час змінюватись, він зробив перший крок. Сила волі, цілеспрямованість, наполегливість допомогли чоловікові не просто здійснити задумане, а й разом із дружиною добитися перших спортивних успіхів.
Про це Олег Поліщук розповів в інтерв’ю «Шполяночці+».
— Олеже, настільки мені відомо, Ви почали займатися спортом, зокрема бігом, зовсім нещодавно, але вже маєте перші успіхи. Що ж стало поштовхом ось так кардинально змінити своє життя?
— Напевно, в житті кожної людини, рано чи пізно настає момент усвідомлення необхідності змін. На 33-му році життя такий момент настав і в мене. Я чітко усвідомив, що той напрямок, у якому я рухався, приведе мене не туди, де я бачу себе в майбутньому. Розуміючи, що ніхто, окрім мене самого, мені не допоможе, я вирішив перейти від думок до реальних дій.
Розпочати зміни я вирішив із зовнішнього вигляду, оскільки на той момент моя вага становила 115 кг і виглядав я зовсім не на 33 роки. Отже, наприкінці квітня минулого року, першим кроком до змін стала дієта, і повна відмова від алкоголю.
Також, за можливості, вечорами я відвідував спортмайданчик, на якому виконував базові вправи на турніку та брусах (незважаючи на надмірну вагу дещо я-таки міг). Так тривало три місяці, за які я все ж позбувся декількох кілограмів. Але це було ніщо в порівнянні з тим, що мені потрібно було зробити.
Паралельно із заняттями спортом, на просторах інтернету шукав інформацію, яка б могла стати мені в нагоді. Так, переглянувши десятки відео, зрозумів, що найбільш ефективним методом позбавлення зайвої ваги є біг.
Хочу зазначити, що на той час я був абсолютно впевненим, що бігати я не вмію і не можу, проте моя мета потребувала саме цього. Я вирішив спробувати. І от п’ятнадцять місяців потому я спромігся подолати два напівмарафони — 19 травня в місті Черкаси — з результатом 2:05:06 та 13 жовтня в місті Львів — із результатом 1:53:07. Також за цей час я-таки позбувся 35-ти зайвих кілограмів. Хочу додати, що я не задовольнився змінами лише зовнішнього вигляду. За цей час я змінив місце роботи на більш гідне та вищеоплачуване.
— Кажуть, коли чоловік і дружина мають спільне захоплення, жити цікавіше. У вашому випадку — саме так. Ви тренуєтеся разом із дружиною. Як підтримуєте одне одного?
— Мені часто кажуть, що, мовляв, тобі пощастило з дружиною. Це й справді так. Хоча я вважаю, що відносини потрібно будувати разом і «пощастило» це лише крихта в цій нелегкій справі.
Ми з моєю дружиною Валентиною вже шістнадцять років разом, дванадцять з яких у шлюбі. Упродовж цього часу дружина підтримувала мене у всіх моїх починаннях, як кажуть: «куди голка — туди й нитка». Так сталось і цього разу. Розпочавши наприкінці зими свої бігові тренування, Валя вже має за плечима три офіційних старти: 19 травня в Черкасах подолала свій перший офіційний кілометр. 3 серпня у забігу на дистанції Шпола —Товмач, присвяченому І.Є.Чернявському, нею була подолана дистанція п’ять кілометрів. І ось нещодавно у Львові Валя пробігла вже «недитячу» відстань в 10 км з достойним результатом— 1:07:25.
— Тобто, просто бігати «для себе» вам було замало і ви вирішили навіть спробувати взяти участь у напівмарафонах. Чи порадували вас ці результати? Які висновки вдалося зробити з першого досвіду змагань?
— Насправді ідея взяти участь у напівмарафоні належить не мені. Зробити це мені порадила дружина. У грудні минулого року, гортаючи стрічку fasebook, Валя натрапила на рекламу напівмарафону, який організовувала «Нова пошта», і напівжартома запитала в мене, чи не хотів би я взяти участь у цьому забігу. На той момент ця ідея здалась мені занадто крутою, аби навіть думати про це, оскільки тоді мій «рекорд» був трішки більшим, ніж 11км, і взимку я взагалі не тренувався через погодні умови. Проте ця думка залишилась в моїй голові і, час від часу виринаючи на поверхню, бентежила моє самолюбство.
До весни нинішнього року ця ідея заполонила мою свідомість, і я зрозумів, що я маю це зробити. Я зареєструвався на сайті і почав тренуватись. Мені знадобилося три місяці, аби з 11 км піднятись до 21км.
Чи був я задоволений своїм результатом? Так, на 100 відсотків. Час, з яким я фінішував, був для мене на той момент зовсім неважливим. Моєю метою, і навіть моєю мрією, було просто подолати цю неприступну дистанцію (на тренуваннях мій максимум був 18 км).Ті емоції, які ми разом із дружиною пережили того дня, я запам’ятаю на все життя.
Те, що ще не так давно здавалось неможливим, стало реальністю. Того дня моя свідомість була вже іншою, я зробив багато висновків. Одним із таких було: завжди потрібно вірити в себе і свої сили.
— Іноді трапляється так, що настрій кепський і нічого не хочеться. Як Ви мотивуєте себе?
— Кепський настрій — це не про мене. Якщо й трапляється таке, то для цього мають бути вагомі причини. Я ніколи не засмучуюсь через якісь дрібниці. Адже завжди мав та маю цілі, плани та мрії і, окрім спорту, маю інші справи та захоплення. Тож сумувати не маю часу.
—Яку наступну сходинку плануєте подолати найближчим часом?
— Так, справді, у мене з’явились спортивні амбіції: наразі можу сказати, що план-мінімум покращити свій час подолання напівмарафону. У дружини план-мінімум покращити результат на дистанції 10 км. Про більше говорити поки що зарано.
— Що порадите тим, хто дуже хоче змінити своє життя, але не знає, з чого почати?
— Відповім так: для того, аби змінити своє життя на краще, потрібно в першу чергу взяти на себе відповідальність за це саме життя, відповідальність за свої слова, вчинки та дії. Потрібно подивитися в очі своїм страхам, своїм комплексам. Потрібно позбутись своїх залежностей. Ніхто інший за вас це не зробить — лише ви є сценаристом і актором власного життя. І потрібно пам’ятати, що життя можливо змінити лише сьогодні — не вчора, не завтра, а саме сьогодні.
Спілкувалась Лариса БАЧИНСЬКА
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
