Війна — це страшно і емоційно болісно. Вона спричиняє серйозне травмування психіки як у військових, так і у цивільних громадян. Відтоді, як нам усім довелося почути першу в житті не тренувальну, а справжню повітряну тривогу, всередині нас оселилась „сирена внутрішньої тривоги“. Вона не вимикається ні на мить і ми мимоволі дослухаємось до кожного звуку. І починаємо сильно нервувати навіть, якщо у сусіда зверху засвистів чайник, або повз будинку гучно проїхала вантажівка. Психологи говорять, що подібним чином може проявити себе так званий синдром „фантомної“ сирени.
Що це за прояв психіки, наскільки він є небезпечним і як з цим тепер жити, радить кризовий психолог, волонтерка Черкаської міської організації Червоного Хреста Вікторія Гуро.
Синдром „фантомної“ сирени є станом, коли у повній тиші люди чують сирену, якої насправді немає. Між іншим, цей синдром, за словами Вікторії Гуро, містить купу різних симптомів. Так, він може бути одним із симптомів гострого після стресового стану і спостерігатись у людини після того, як вона пережила якусь надзвичайну ситуацію — обстріл, перебування довгий час в закритому приміщенні, під завалами, бомбардування. Тобто, те, що дійсно загрожувало її життю, або життю її близьких та рідних.
- Такий потужний стрес ми переживаємо в моменті — лише тут і тепер. У цей час організм посилає до мозку сигнали, щоб ми негайно приймали для себе рішення — що робити, аби врятуватись, — розповідає військова психологиня. — На початку війни більшість із нас сприймали сигнали оголошення повітряної тривоги, як сигнал небезпеки. Згодом, почали звикати. Це насправді недобре. По факту, звуками сирени нам сигналізують про реальну небезпеку і дають дорогоцінний час на те, аби ми сховались в укриття. Звісно, кепсько усвідомлювати, що на нас щось летить і ми знаходимось у зоні небезпеки. Водночас, нас це дуже нервує. Тут важливо бачити ситуацію під іншим кутом — „Нас не полишають наодинці з невідомим і попереджають. І вже це є дуже добре“.
Вікторія Гуро пояснює, що відбувається, коли ми чуємо сирену? У цей час у мозку формуються певні думки, які різняться в залежності від ступеню стресостійкості кожної людини. Хтось продовжує займатись своїми хатніми чи іншими справами, хтось — спати (якщо це все відбувається вночі), хтось швидко шукає укриття, знаходить його і чекає там до відміни сигналу небезпеки. У декого на сирену вмикається просто шалена тривога, паніка, людей починає трусити. У цей момент у них буквально хаос в голові і не має чітких конкретних дій, що робити. Прискорюється серцебиття, збільшується пульс, холодіють кінцівки.
Може здатися дивним, але і до такого шаленого стресу гнучка людська психіка може призвичаїтись. Як це трапляється з іншими звуковими подразниками. Ті, хто мешкає поряд із залізницею, або аеропортом, поряд навіть із шумною трасою, добре розуміє про що мова.
- Звуки, які нас сильно дратують, певною мірою, можуть бути таким собі стресором. Особливо зараз будь-які гучні звуки можуть сильно лякати. Бо вони є подібними до звуків обстрілів, до шуму від літаків-винищувачів, — пояснює Вікторія. — Проте, чим більше ми чуємо сигналів тривоги, тобто попереджувальних звуків сирен, тим на довше вони залишаються у нашій свідомості. Нам часто здається, що ми начебто чуємо сирену, але її у цей момент ніхто не чує, окрім нас.
Якщо ви зараз, в період війни, чуєте звуки сирени, коли її не має, не потрібно бити на сполох. Це нормальна реакція на стрес війни.
- Тому що сама ситуація, яку ми всі переживаємо, є неприпустимою для існування людини у 21столітті, — продовжує лікбез Вікторія. — Але... потрібно навчитись спостерігати за собою, як би не було важко емоційно, аналізувати свої реакції — наприклад, в який момент я відчув симптом „фантомної“ тривоги, чи якісь інші незвичні для вас прояви психіки. Не бійтесь перепитати в інших людей, чи дійсно такий сигнал тривоги є. Можна встановити спеціальний додаток на телефон, який точно вкаже на наявність повітряної тривоги.
Що можна зробити для себе, аби позбавитись симптому „фантомної“ сирени ?
Психологи радять „заземлитись“, тобто зайняти себе якоюсь фізичною роботою. Не стануть зайвими й дихальні вправи. Нічого дивного не буде у тому, якщо ви навіть посмієтесь над своїми „фантомами“. Якщо поряд з вами є ваші близькі, поговоріть з ними щиро про стрес, який переживаєте. Озирніться та перелічіть предмети, які вас оточують, вголос називайте речі, які бачите, доторкніться до свого тіла, обійміть себе. Згадайте про потреби свого тіла: випийте води чи гарячого чаю, поїжте щось тепленьке. Обійміть того, хто поряд з вами. Важливо також організувати собі годину без новин і без телефону.
Звуки небезпеки, за словами Вікторії Гуро, також можуть бути „фантомними“. Так, чоловіки, які повертались з зони ООС, звідти, де були шалені обстріли, у мирне життя, боляче реагували на салюти під час якихось свят. Часом просто лягали на землю прикриваючи голову руками. Реакція у людей, що пережили бомбардування та обстріли, є подібною. Звук салюту для них є звуком небезпеки.
- Якщо говорити про „фантомні“ звуки вибухів, то для людини, яка перебувала в зоні небезпеки, коли її життя кожної митті могло перерватися, можуть спровокувати формування посттравматичного розладу. Ці переживання важливо проговорити з кимось. На щастя, посттравматичні синдроми — не на все життя і добре лікуються. Головне — варто звертати на їхню присутність увагу, — акцентує Вікторія Гуро.
Тетяна Балякіна
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
