"На полі стояла скирта торішня. Люди почали ховатися від дощу і там знайшли трупи, прямо на кучі. Видно, умирали, вивозили їх на поле, бо не було можливості хоронити".
Родина Ніни Коваленко з Мокрої Калигірки під час Голодомору 1932-1933 років врятувалася, бо смажили коржики з лободи та бруньок липи. Тоді Ніні було чотири роки, вона ходила у поле разом із бабусею шукати пшеничні колоски. Думали, що в дитини їх не відберуть.
Жінка поділилася спогадами з нагоди Дня пам'яті жертв Голодоморів, який відзначають щорічно в останню суботу листопада, інформує Суспільне.
Бруньки липи, насіння акації та листя лободи — це був цілий скарб в 1932 та 1933 роках, розповіла 95-річна Ніна Григорівна:
"Нам казали: ага, ви не хочете в колгосп іти?! Ніхто ж не хотів у колгосп іти, бо ніхто не знав, що це таке. В кожну хату заходили й що в кого було: борошно, зерно, пшоно, картопля, буряки — все забирали, нічого не залишали".
"Гілочки свіжозрізаної липи тоді розтирали і мололи на жорна колоски, в нас було таке борошно. І пекли з нього плецики. Вони аж чорні були — там акація перегорала", — пригадала жінка.
Рецепт тих плециків не стерся з памʼяті через 90 років. У часи Голодомору завданням чотирирічної Ніни було все зірвати і поскладати на купки. Листочки та насіння розтирали із борошном. Треба було не загубити жодної крихти, зазначила пані Ніна:
"Спочатку все терлося, а потім змішувалося і трішки додавалося водички. Ложкою брали і на гарячу сковорідку викладали, трішки розприскували і виходило воно невеличке".
Завдяки таким плецикам в 1933 році сімʼя вижила, пояснила Ніна Григорівна. Втім, до весни та першого цвіту ще треба було дожити:
"Прибігла моя подруга, та говорить: Нінка, ходім, моя мама сильно слаба! Ми прибігли, а вона зітхнула і вмерла. Ми сіли і давай плакати. Бабуся іде за мною, каже: дітей не будуть чіпати, на тобі торбинку, нагребеш пшениці. На ручні жорна ми її мололи, то так наша сімʼя вижила".
Пані Ніна памʼятає, як мертві люди лежали на вулиці:
"Весною ж пішли люди на поле, раптом полив дощ. На полі стояла скирта з минулого року. Люди почали ховатися і там знайшли трупи, прямо на кучі. Видно, умирали — вивозили на поле, бо не було можливості хоронити".
Усі спогади Ніни Коваленко увійшли до книги "Серед каміння". Її написав син Іван Глазирін. Там і про голод, і про репресії, і війну.
"Крутився біля дорослих і запамʼятовував. Це запам'яталось мені на все життя. І коли подорослішав, зрозумів сутність радянської влади. Мені хотілося, щоб про це знали всі люди. Щоб знали, памʼятали і не було повторів тих часів", — розповів Іван Глизін.
Сторінки твору жінка перечитує й тепер.
"Тепер жалію, щоб і хліба кусочок упав, щось висипати чи викинути шкода. Так привчилися до такої дисципліни. Страшнішого в житті нічого немає, як голод", — зазначив Іван Глизін.
І досі, за словами пана Івана, біля їхнього будинку росте та липа, бруньки якої рятували від голоду.
Нагадаємо, у четверту суботу листопада Україна вшановує пам'ять жертв Голодоморів, наймасштабнішим з яких був голод 1932-1933 років, організований радянською владою. День пам'яті жертв Голодоморів відзначається щорічно в четверту суботу листопада на підставі президентських Указів 1998 та 2007 років.
Традиційно в цей день громадяни відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з зерном та свічками до пам'ятників жертвам голодоморів в Україні, а о 16:00 запалюють свічки та вшановують пам'ять жертв хвилиною мовчання.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
