77-річна Валентина Кожушко, мешканка Катеринополя, розповіла "Віче", як у Колодистому в повоєнні роки "люстрували" лісівників, що збиткувалися над людьми.
"Мені було десь років сім, а братику років три. У хаті було холодно так, що стіни обмерзали. Одягу людського не було. Люди заготовляли комиші, бур ’ян, і ними взимку топили. А на скільки ж того бур ’яну хватить? Лісники забороняли не те що сухостій брати, а навіть сухе гілля збирати. Солома теж була золотою. Колгоспні охоронці, як угледять, що хтось її додому несе, могли на спині підпалити, непомітно підкравшись, або перерізали мотузки й вона розсипалася…
На одній жінці, що несла оберемок хмизу з лісу, лісник порвав одяг у шмаття. Так і йшла, бідолашна по селу, блискаючи грудьми.
Терпіли мовчки, аж поки не підросли хлопці, хтось із чоловіків із фронту повернувся. Тоді чоловіки вирішили провчить звироднілих захисників соціалістичної власності. Одного лісника зловили, роздягли догола й прив ’язали в лісі на мурашнику. Кричав так, що сосни гнулися. А я питаю маму: "Хто це кричить?" Мама каже: "Та то один навіжений пішов у ліс і верещить чомусь". Довго він кричав. Потім якась жінка над ним зжалилась, відв ’язала. Пішов із села. Прислали іншого, ще гіршого!
Терпіли люди, терпіли, а потім зловили, зв ’язали руки, розщепили дерево і защемили йому туди причинне місце. Теж довго кричав, згодом хлопці його відпустили. Після цього вже нам дуже доброго лісника призначили.
Яременко звали. Такий добренний був: дозволяв збирати хмиз, наймав людей на роботу, щоб ліс садили, ще й жінці казав, щоб годувала робітників. Як хто в ліс забреде (а його хата посеред лісу була), нікого голодним не випустить, нагодує, прихистить, якщо треба переночувати. Золотий був чоловік. А ті, іроди, дякувати Богу, обидва пішли від нас. Отаке було життя!"
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
