Розвідник Олег Собченко до повномасштабного вторгнення росії в Україну вже мав певний бойовий досвід. 2014-го пішов воювати, долучившись до добровольчого батальйону "Азов", який тоді ще навіть такої назви не мав. Прийшов сюди разом із майданівськими друзями. Наступного року його звільнили зі служби у зв’язку з погіршенням стану здоров’я. Зайнявся підприємництвом, громадською діяльністю та волонтерством, пише Цензор.
У 2016-2017 роках разом із Ігорем Луценком час від часу їздив на фронт, щоб допомагати військовим з аеророзвідкою. Працювали своїми квадрокоптерами Phantom-1 та Phantom-2. 24 лютого після нападу росіян Собченко також не залишився осторонь.
"Зараз ми не настільки важливі, тому що росіяни повідводили свої основні сили з районів, до яких ми дістаємо своїми апаратами, - розповідає Собченко. - Тому такого зосередження, як раніше, у нас сьогодні немає. Але ми підпираємо частину фронту, наводимо артилерію і приносимо певну користь. Можливо, не таку величезну, як у Києві. Але це пов’язано тільки із тактикою та стратегією росіян, які трохи змінилися. Раніше були такі "чорнобаївські" моменти, як-от у селі Козаровичі, де росіяни вперто ставали на одні й ті ж поля. Ми їздили туди майже через день "колупати" їх артою. Тут вже таких дурних росіян немає".
Раніше росіяни сліпо виконували накази з москви.
"Армійський дубізм, - вважає військовий. - У них так відбувається через керування ними десь із Москви. Ось так пальцем на карті точку показали й сказали: "Ставайте тут". Одну частину "накрили", розбили – забирають техніку, але ця точка лишається для наступної частини, яка знову її займає".
Найбільша мотивація для певних груп окупантів - гроші.
"Ми бачимо велику різницю між стройовими частинами – цими мавпами з "ЛДНР" та десантниками, яких хоча б чогось навчали, чи "кадирівцями" і "вагнерівцями", - пояснює черкащанин. - Ми знаємо, що ось тут, наприклад, діють ці найманці. Це мотивована піхота, тому що їх брали на контракт за їхніми мірками на дуже великі гроші. От вони й відпрацьовують – ходять в атаки, лобові, хитрують, намагаються підлізти та підповзати. Тобто, дійсно, стараються. Успіхи вони мають здебільшого завдяки вогневому валу, перевазі в артилерії. Але не можна скидати з рахунків їхню кваліфіковану піхоту та легковажити. Якщо говорити про кадрові частини, ми багато разів спостерігали, як вони йдуть в атаку переважаючими силами, але з першими нашими пострілами згортають цю затію й тікають. Тобто якоїсь такої мотивації немає. Вони мають мінімальні втрати й повертаються назад. Хоча перевага на деяких ділянках у них абсолютна. Сьогодні ініціатива досі перебуває у їхніх руках. А це можливість перегруповуватися й створювати чисельну й технічну перевагу для атак на конкретних ділянках фронту. Тобто вони застосовують чималі сили. Якщо налаштовані відібрати якесь село, то задіюють їх по повній – вони можуть десятикратно перевищувати наші".
Олег Собченко впевнений, що чим менше Україні допомагатиме Захід, тим довшою буде війна.
"Це залежить від зміни політичного режиму в Кремлі, що може статися навіть сьогодні – хтось вдарить того діда табакеркою та піде на перемовини. Якщо ж він житиме далі, в нинішньому режимі росіяни можуть воювати роками – у них достатньо ресурсів: старого заліза, артилерійських набоїв, ракетних систем залпового вогню. Цього може вистачити на роки такої самої війни. Її тривалість – задача із багатьма невідомими. Чимало в чому це залежатиме від того, наскільки серйозно нам допомагатиме Захід. Якщо "по чайній ложці", як сьогодні, то ця війна надовго. Якщо швидше нададуть нам допомогу у необхідних обсягах, і ми зможемо навчити більшість військових користуватися тими засобами, значить, скоріше. Найгірший варіант – йдеться про роки".
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
