Смерть найближчих, особливо раптова і передчасна, — стає шоком, від якого отямитися дуже складно. Психологи розповіли журналістам "ВВС", як навчитись жити з втратою та як правильно підтримати близьких у жалобі.
Маріанна Ткалич, доктор психологічних наук та психотерапевт розповідає, що горе залишиться, але можна заново створити собі нове майбутнє.
- Найбільша можлива втрата - це смерть коханого чоловіка чи дружини або дитини. У цих випадках людина втрачає не лише близьку людину, але й очікуване майбутнє, у цей момент у неї немає мети в житті.
Є ситуація гострого горя - це раптова смерть близької людини. У таких випадках люди можуть потребувати психотерапевтичної допомогти, іноді навіть медикаментозної допомогти. Але це не найважчий етап. Найважче в психологічному сенсі на людину чекає пізніше, коли приходить усвідомлення.
- Головне завдання - щоб гостре горе стало інтегрованим. Тут не стоїть питання, що життя має стати таким, як до трагедії. Воно таким не стане. Але воно має стати іншим. Важливо, щоб померла людина зайняла своє місце в пам'яті. З нею можна розмовляти, її можна пам'ятати, ви маєте право на емоції, але ви маєте усвідомити її смерть, а не жити минулим і страждати від почуття провини, - наголошує пані Мар'яна.
Другий варіант - це ускладнене горе. У таких випадках обов'язково потрібна спеціальна терапія.
У кожного свій рівень особистісного ресурсу, у кожного свій темперамент, досвід, рівень зв'язку з померлим. У нормі - в перші пів року після втрати повинні з'явитись перші позитивні емоції. Глибоку депресію людина повинна пройти протягом місяця.
- Жінкам легше переживати горе, тому що в нашій культурі жінки проявляють емоції. Чоловіки, навпаки, повинні бути мужніми і тримати все в собі. Хоча вони насправді важче переживають втрати, ніж жінки. Жінки здатні поділитися горем і прийняти підтримку іншого. А це як раз треба виплакати і виговорити. Тому потрібен психотерапевт, психолог. Потрібні близькі люди. Про це треба говорити, це з себе треба витягати і віддавати, плакати, - розповідає Маріанна Ткалич.
Похорон - це важка ситуація, але також терапевтична. Людину, яка померла, треба поховати спершу фізично, щоб потім психологічно знайти їй місце у своїй пам'яті. Депресію, розлади сну, горювання треба виплеснути.
- Горе - це процес. Він може бути циклічним, може бути хаотичним. Буває, що людина начебто прийняла факт втрати, але потім стається якась подія - свято, ювілей, річниця шлюбу - і криза розгортається знову. Найкращий лікар - це час. Банальність, але так і є. З часом відчуття притупляються, однак нікуди не подінуться. Цих емоцій позбутися неможливо, але можливо заново створити нове майбутнє.
Часто люди, які переживають горе, не дають собі відчувати позитивні емоції - їм за них соромно. Це шкідливо і не дає перейти на наступний етап.
- Важлива роль близьких в такий момент. Спочатку в період гострого горя ви не можете зробити нічого особливого. Можете лише бути поряд і забезпечити безпечний простір для горювання. Щоб людина нічого собі не заподіяла в афективному стані. Це може тривати один-два тижні, місяць. Потім бажано відволікати, але з розумінням ставитися до будь-яких проявів емоцій. Казати: "Та ну! Скільки можна?" - це не підтримка. Не підтримка також, коли людині постійно нагадують про втрату чи вимагають, щоб вона постійно горювала, - каже Маріанна Ткалич .
Дуже важливо підтримувати одне одного батькам, у яких померла дитина. Відомо, що після смерті дитини розлучаються 50% пар. Батьки повинні підтримувати одне одного, без звинувачень. Наприклад, якщо чоловік після такого цілими днями пропадає на роботі, можливо, це його спосіб справлятися з горем, а не вияв байдужості.
Галина Кравченко, психолог, психотерапевт, працювала з військовими та ветеранами. Вона радить переживати і прогорювати горе.
- Від того, як померла людина, залежить і переживання горя близькими. Якщо людина померла природною смертю, тривалий час хворіла, близькі в принципі можуть це проговорити, підгодовуватись, попрощатись, подякувати. Тоді переживання смерті відбувається м'якше. Але якщо людина помирає раптово, то це геть інші переживання, до яких близькі люди не готові, - розповідає пані Галина.
Найголовніше - бути поряд з тими, хто зазнав втрати, до двох тижнів. Не потрібно чогось особливого говорити, головне бути поряд і давати підтримку.
У такій шоковій ситуації людина може не до кінця сприймати реальність. І через мозок достукатись до неї дуже важко, тому найкраще в цей момент - тактильні дотики: обняти, взяти за руки. Через тіло можна повернути людину до відчуття реальності тут і зараз.
Не треба зупиняти людину, коли вона виговорюється. Під час проговорювання відбувається переживання горя, його треба переживати, прогорювати.
Шок нормальний до двох тижнів. Якщо стан не покращується довше двох тижнів, треба звертатися до фахівців, щоб якомога швидше вивести людину з цього стану. Тривожні ознаки - це апатія, воскова гнучкість, коли людина зависає в неприродних позах, або коли не розуміє, що відбувається і де вона.
Загалом траур у конкретної людини може тривати і рік, і два, і три.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
