Приймати реальність важко, але іншої у нас немає, – Інна Лук’янець про річницю повномасштабної війни

«Завтра була війна». Здавалося, що це фраза лише з кіно та розповідей бабусі. Але це про нас.

Наближаємося до 24 лютого.

Страшного, жахливого дня, котрий назавжди буде в нашій свідомості і ні одна гумка, ні один delete, ні один гіпноз ніколи не зітруть його з нашого ДНК.

Дата, з наближенням якої у багатьох посилюються нічні жахіття, стискається в грудях, не вистачає повітря, свербить тіло, накриває панікою, посилюється серцебиття. На рівні свідомості вам здається, що ви вже звикли, що вам не страшно, що ви готові до всього.

Але тіло ніколи не обманює.

Воно говорить про те, що на рівні несвідомого страх зафіксувався і залишився.

Це те, що називають травмою. Їй потрібно допомагати вийти.

Добре, коли в оточенні є люди, котрим можна виговоритися, розказати про свої переживання.

Але, ви не знаєте з якими переживаннями живуть ці люди і як вони самі з ними справляються. Можливо ваші розповіді стануть останньою краплею для їхньої нервової системи і психіки. Тому, варто бути бережливими не лише до себе, а й до інших. Добре, коли є можливість і готовність звернутися до психологів.

Якщо немає, то хоча б робити щось для самодопомоги:

Писати, виписувати.

Можна завести щоденник, куди виписувати всі свої страхи, переживання, емоції, очікування.

Можете писати листами, наприклад «Лист війні», «лист рашистам», «лист собі до війни», «лист собі зараз» і т.д.

Потім робите з ними те, що відчуваєте: спалюєте, викидаєте, зберігаєте. Головне, сам процес написання.

Малювати, ліпити, конструювати, вишивати, в‘язати.

Все, що ви робите руками, творите, витворяєте за допомогою дрібної моторики, працює як лікування для вашої травми, стресу.

Виговорюватися. Якщо немає поряд такої людини, виговорюйтеся собі. Можете робити собі відео, аудіоінтерв‘ю, де теж будете ділитися своїми переживаннями і думками.

Ми прожили рік війни.

Вижили не всі. Приймати реальність важко. Дуже важко. Але іншої у нас немає. Йдемо далі. Віримо. Допомагаємо. Донатимо. Тримаємося. Живемо.

Інна Лук’янець, докторка психологічних наук, психологиня, власний допис у Facebook