Фото з сайту "Черкаського краю".
Незвичайний десант рушив кілька тижнів тому до Луганської області. До Сватова, Троїцька, Біловодська, Старобільська, Мілового, Марківки, Новоайдара, Сєвєродонецька, Рубіжного, Кремінного, Лисичанська — пролягли дороги колективу Черкаського обласного академічного театру ляльок, пише "Черкаський край".
Запитуємо у Любові Величко, заслуженого працівника культури України, директора театру, чи не страшно було їхати практично у зону АТО?
— Керувалися насамперед бажанням подарувати тамтешній дітворі хоч краплину радості від спілкування із мистецтвом. Саме тому рішення було в колективі одностайним. Зрозуміло, вже в дорозі відчули, якою небезпекою дихає все там, куди ми їхали. Бо навіть відсутність впорядкованих доріг — то не головне, коли навкруг люди зі зброєю, вдягнені у камуфляж. Та, незважаючи на це, скрізь, куди ми приїздили, відчували особливе ставлення до акторів. Уявіть: на одному із блокпостів, впритул наближеного до небезпечної зони, озброєний боєць, якому випало оглянути наш автобус, несподівано усміхається самими очима, бо сам він у «балаклаві», і ми чуємо від суворого чоловіка: «Їдете до дітей? Ну, це святе!»
— А як сприймали дорослі й маленькі глядачі те, що всі вистави черкаських лялькарів звучать українською мовою? Нам же ворог повсякчас довбе, нібито державну мову Донбас не сприймає і не хоче сприймати…
— От-от, і ми були переконані, що в спілкуванні маємо додержуватися, так би мовити, толерантності. Тож в одному із перших міст наших незвичайних гастролей художній керівник театру Ярослав Грушецький вийшов до глядачів і привітався з ними російською мовою — у відповідь абсолютна тиша залу. Повторив привітання українською — глядачі радо відповіли «Добрий день!» З тієї миті стало зрозумілим, наскільки значна частина жителів усіх цих міст Луганщини буквально знудилася за всім рідним, українським. Взагалі, потрібно частіше всім, включно із митцями, бувати в цьому регіоні, спілкуватися, своїм мистецтвом дарувати людям, яких зачепила крилом війна, краплини надії, відчуття, що ми — єдина й неподільна країна. Часто після вистав до нас підходили дорослі й маленькі луганчани, щоб просто сказати спасибі й обов’язково при цьому додати: «Ми любимо Україну!»
— Яким чином було влаштовано побут черкащан, адже, ясна річ, там далеко не курортні умови…
— Звичайно, усім було нелегко і з побутом, і з харчуванням, однак усі незручності компенсувалися тим, як сприймали наші виступи, відчуттям того, що ми здійснили те, до чого були готові у цей час і чого прагнули з міркувань необхідності чимось прислужитися країні. Потім було дуже приємно одержати грамоту з теплими словами від Геннадія Москаля, голови Луганської цивільно-військової адміністрації. Грамотами нас нагородили також міськради усіх міст, де ми побували. Проводжаючи, просили обов’язково приїздити знову й знову.
— У вересні театр відзначатиме свій півстолітній ювілей. З якими здобутками зустрічаєте цю славну дату?
— Коли у травні взяли участь у фестивалі у Вінниці, відразу отримали запрошення приїхати до Відня, Ужгорода. От щойно повернулися із карнавально-театрального дійства, що відбувалося у Львові. Планів багато, колектив налаштований на постійний творчий пошук, готовий заради глядача йти на експерименти, адже, незважаючи на те, що наше мистецтво — одне з найдавніших, йому так до лиця новизна, чим завжди вигідно вирізняються усі постановки нашого художнього керівника Ярослава Грушецького. Отже, приходьте, дивіться, слухайте — у свої 50 наш театр ще такий молодий!
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
