Міранда Дикінсон. «Промінь надії». – Харків: видавництво «Клуб сімейного дозвілля», 2018. – 400 с.
Коли хочеться відпочити, розвантажити мозок – найкраще почитати щось простеньке, про любов, життєві історії, які не несуть важкого посилу. Я обрала для цього новеньку книжку Міранди Дикінсон – «Промінь надії».
Міранда Дикінсон – британська письменниця, яка завжди любила складати історії. Із дитинства мріяла написати книгу, яка стала б перлиною бібліотеки Кінгсвінфорда, а сьогодні вона стала автором бестселерів. Писати серйозно Міранда почала після того, як їй подарували найповільніший комп’ютер у світі. З того часу письменниця створила шість романів-бестселерів: «Казка Нью-Йорка», «Ласкаво просимо в мій світ», «Все почалося з поцілунку», «Коли я закохалася», «Поглянь на мене» і «Я підкорювати Нью-Йорк» тощо. Сьогодні її романи перекладають сімома мовами і продають тиражами понад 500 тисяч екземплярів.
Перед тим, як почати читати «Промінь надії», я вже була знайома з творчістю письменниці. Читала її книжку «Посилка для Анни», що дуже сподобалася мені. Тому й від нового роману я очікувала чогось такого ж класного, романтично-ніжного, з крапелькою інтриги та детективними мотивами, загадками, але… Не склалося.
Сюжет. Уся історія крутиться навколо головної героїні, яка нещодавно втратила дідуся. З ним вона була в добрих стосунках до того, поки не посварилася. Помиритися перед смертю вони так і не встигли, тому Метті відчуває якусь провину перед родичем, оскільки той виявився правим у їхній суперечці. Та зрозуміла дівчина це занадто пізно. Щоб якось попросити пробачення у вже мертвої людини, вона їде до будинку для престарілих, де знайомиться з жінкою, яка колись була відомою співачкою. Та дуже завинила в минулому перед друзями, через що їхній гурт розвалився. Тепер Метті вигадує хитрий план, як допомогти й старенькій, і самій виграти в цій ситуації.
Сам сюжет доволі банальний. Вже писано-переписано про це так багато книг, що нове додати було б доволі складно. Читаючи цю книжку, я постійно згадувала історію Стейс Крамер «Ми з вичерпаним терміном придатності», у якій сюжет чимось схожий до цієї книги. Особисто я точно простежую тут і там один і той же мотив. Але… Чому «Промінь надії» знаходить більше схвальних відгуків, у той час як книга Стейс Крамер, яка перетворилась на повноцінний роман з електронного варіанту в інтернеті, зазнавала так багато критики? Як на мене, то якість у них практично одного рівня: середня (якщо порівнювати, звісно, із шедеврами художньої літератури).
У книзі «Промінь надії» авторка показує історії відразу трьох (якщо навіть не чотирьох) героїв. І я думаю, що це було зайвим. Забагато інформації, яка тільки уповільнює читання, інколи стає навіть нудно. Я читала роман доволі довго, хоча він не такий вже й великий, а все тому, що «Промінь надії» – книга статична, динаміки замало. Отож авторка показує життя дідуся головної героїні (через щоденник), історію колишньої співачки (через її спогади) та життєвий шлях самої Метті, яка намагається через минуле двох попередніх людей знайти своє майбутнє. Егоїстично? Саме такою і здалася мені героїня. Протягом усього твору співчувати їй зовсім не хотілося.
Проблеми, які порушила авторка у книзі:
– стосунки чоловіка та жінки;
– відносини між батьками (іншими родичами/дітьми;
– дружба;
– кохання та зрада;
– кар’єра/сімейне життя;
– кохання;
– фемінізм (частково, тому що це далеко не основна тема книги).
Вибір доволі широкий, але, як на мене, то жодна з цих проблем не доведене до свого логічного кінця. Як-то кажуть, не завжди багато, є добре.
Чому мені не сподобалося? Мабуть, тому що мала великі очікування від книги після прочитання «Посилки для Анни». А зараз таке враження, ніби-то писали дві різні авторки.
Ще кілька слів хотілося б сказати про оформлення, як зовнішнє, так і внутрішнє. Книгу читала російською мовою, як і попередню. КСД не видавали українською ці романи. На диво, траплялося мало помилок, які так любить робити видавництво, що мене, звісно, порадувало. А ще дуже гарне оформлення мають обидві книги. Воно схоже – це класно, тому що єдиний стиль допомагає краще впізнавати й автора, і її книжки.
Тому загальне враження від «Промінь надії» у мене двояке. Перечитувати книжку точно не буду та й рекомендувати комусь читати не хочеться. Але витраченого часу не шкодую.
Оцінка: ⭐️⭐️⭐️
