Воїна 30-ї окремої механізованої бригади, жителя Канева Андрія Ареховича (позивний Брікс), який пробув на нулі 256 днів, нагородили відзнакою головнокомандувача Збройних сил України "Золотий Хрест", пише Дніпрова зірка.
43-річний Андрій Арехович служить у складі 30-ї окремої механізованої бригади імені Костянтина Острозького півтора року. Із них 8,5 місяця він без ротацій провів на позиції неподалік села Васюківка, що на Донеччині. Бойове чергування розпочалося ще взимку, 15 лютого і продовжилося аж до 27 жовтня 2025 року.
До мобілізації Андрій Арехович працював на підприємстві "Ергопак", з яким у 2007 році перебрався до Канева із Боярки. У Каневі одружився з колегою по роботі, у них народилася донечка. Зараз їй 10 років. Разом із дружиною Андрій виховував і старших - доньку та сина.
Андрій пішов на війну добровольцем. Після навчань Андрій став служити в танковій роті, але в танкових боях брати участі йому не довелося.
- Це війна дронів, - каже Андрій. - Танкові бої рідкість.
14 лютого 2025 року Андрія прикомандирували до піхоти - потрібно було замінити хлопців на одній із передових позицій.
- Сказали, що ненадовго, - пригадує Андрій. - Але "два-три тижні" розтяглися на 256 днів.
У лютому, коли Андрій зайшов на "нуль", росіяни штурмували їх по три-чотири рази впродовж доби. Тоді, пригадує Андрій, днів ніхто не рахував. Після штурмів наших хлопців масовано атакували дрони. Одного дня Андрій нарахував 30 вибухів від скидів, а нарахувавши, перестав вести лік.
Їх бліндаж на "нулі" з часом повністю розтрощив ворог. Укриттям для воїнів слугувала нора глибиною 4 метри, викопана бійцями власноруч. У ній чергували, готували їжу, спали.
Через деякий час ситуація погіршилася - єдиний місток, по якому можна було підібратися до позиції, був розбитий. Шлях контролювали ворожі дрони. Відтак ротації, тобто заміни одних бійців на інших, стали смертельно небезпечними.
Побратими доставляли їжу, воду, боєкомплект, ліки та інше необхідне до позиції Андрія дронами. Посилки вагою 9 кг наші хлопці отримували через день.
- Із червня позицію тримали вчотирьох, - розповідає Андрій. - Моїм основним завданням, як найбільш спритного, було раз на 10 днів пробратися уночі до сусідньої позиції, яка була за півкілометра від нашої, аби замінити наші розряджені повербанки на заряджені й обмінятися з побратимами флешками від телефонів.
Оскільки на позиції Андрія не було ніякого зв'язку окрім рації, бійці записували відеоповідомлення для рідних на флешки, що їх Андрій відносив на сусідню позицію, де був старлінк - можливість зв'язатися із зовнішнім світом через інтернет. Побратими відправляли повідомлення для рідних і отримували від них зворотні відеолисти. Записували їх на флешкартки і передавали Андрію.
Так Андрій спілкувався із рідною сестрою і з донькою, яка живе в Каневі. Відео, які надсилали рідні, були потужною підтримкою для бійців.
Однією з найбільш гострих проблем на відрізаній позиції була нестача води. Пляшки у посилках, які скидав дрон з висоти 70 метрів, розбивалися. Ту воду, яку все ж вдавалося передати, пили за графіком.
- Вологі серветки, коли немає води, на смак - теж нормальна тема, - усміхається Андрій.
Аби мати воду, побратим Андрія "Балу" вирішив викопати в норі криницю. Робота тривала місяць - "Балу" копав, хлопці допомагали піднімати й виносити грунт. На триметровій глибині в криниці нарешті з'явилася вода. Спочатку її очищували, кип'ятили, а згодом вживали й так, сирою.
Ще однією проблемою була нестача кисню - виходити з підземелля на відкрите повітря було занадто небезпечно. За навколишнім світом удень бійці могли спостерігати лише через невеликий отвір, у який було видно трохи неба і жмуток сухої трави.
Періодично на позицію приходили непрохані гості - російські солдати, яких наші хлопці успішно ліквідовували...
Під постійними обстрілами бійці мали вести спостереження за пересуванням ворога, не дозволяти йому підходити до позиції, корегувати по рації удари нашими дронами.
В таких умовах у Андрія виникли проблеми із здоров'ям - почався псоріаз, нігті на пальцях рук злізли. Побратими передавали в посилках ліки, які тимчасово полегшували стан шкіри. Морально також було важко, утім здаватися ніхто не збирався.
- Дуже хотілося побачити Дніпро, - пригадує Андрій. - Сумував за природою, розглядав старі фото в телефоні. Усі розуміли, що ми перебуваємо на позиції дуже довго, але шансів не було - і вихід, і захід на позицію був у тих умовах невиправданим ризиком.
На початку жовтня Андрію та його побратиму "Вітру" наказали приготуватися до виходу. Тоді, пригадує Андрій, почав рахувати дні. 5 жовтня була перша спроба, але невдала - хлопцям довелося повернутися. А вже 27 жовтня "Брікс" і "Вітер" нарешті змогли вибратися з нори і дійти до сусідньої позиції.
- Тоді уперше за 256 днів я побачив денне світло, - розповідає Андрій. - До цього ми мали змогу вийти на поверхню лише під покровом ночі.
Від "нуля" до місця, де "Брікса", "Вітра" й ще одного бійця із сусідньої позиції мав забрати "евак", було 3 км, їх хлопці пройшли пішки через поля.
- Час ніби зупинився, - пригадує Андрій. - Вже не було ні страху, ні інших емоцій, здавалося, що той "евак" нестерпно довго по нас їде.
Після госпіталю і бійця має бути відпустка. Він планує відвідати рідних - сестру, доньку і разом із ними поїхати до матері на Чернігівщину. До речі, мама Андрія досі не знає, через які випробування пройшов її син.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
