Працівники Золотоніського цегельного заводу боролися за зарплату, а позбулися роботи

Цеглу — вантажили, зарплату — чекали

Цими грудневими днями минає рік відтоді, як у працівників Золотоніського цегельного заводу ввірвався терпець і вони почали добиватися виплати заборгованої заробітної плати. Як ті, хто тут був офіційно працевлаштований, так і ті, хто не був оформлений. За найскромнішими підрахунками людей, набралося до 100 тисяч гривень заборгованої зар­плати. Комусь були винні пару тисяч, а були й такі, кому по 10-12 тисяч гривень. Люди ходили на роботу і, не отримуючи за свою працю зарплатні, змушені були позичати деінде навіть на невідкладні потреби. Все сподівалися, що з ними от-от розрахуються. Бо підприємство працювало, виготовляло цеглу, за якою регулярно приїздили автомашини й забирали її з території.

Але черга до розрахунків з людьми чомусь довго не доходила. В полоні довготерплячості люди перебували ще й із почуття поваги до попереднього директора підприємства Станіслава Кострицького, з яким працювали півтора десятка років. Ті часи теж були не з легких, але директор, як кажуть, крутився, забезпечуючи завод роботою, а людей — зарплатою. Та енергійного директора підкосила підступна хвороба і його позаторік раптово не стало. Директором стала спадкоємниця — 33-річна донька Юлія Станіславівна з дипломом юриста. Займатися виробничими справами вона взяла свого брата. Боргувати зарплату підприємство почало з 2013-го року й так велося до літа 2014-го. А в 2015-му й сезону як такого вже не було, а більше судова тяганина.

За моє жито мене й бито?

20 працівників-цегельників зі своїми зарплатними проблемами ходили по різних інстанціях. Розповідають, були в міській раді, міліції, податковій, у Пенсійному фонді. Скаржилися, що за невиплату їм зарплати втрачає й держава та бюджет, бо не сплачуються податки із зарплатних відрахувань. Кажуть, скрізь на це дивились крізь пальці — тоді тривав мораторій на перевірки.

Почули їх у Золотоніській прокуратурі й узялися розглядати колективну скаргу. Прокурори зізнаються, що з нею намучилися. Спершу пробували робити це по-доброму — запросили на розмову керівника підприємства і вона пообіцяла погасити заборгованість, але слова не дотримала. Справою зайнявся слідчий прокуратури Тарас Черненко, підключили ще й інспектора з праці Анатолія Фурсу. З’ясувалося, що на цегельні не дотримувалися тарифної сітки: на випічці цегли, де важкі умови праці й передбачені компенсації за шкідливість, платили на рівні мінімальної зарплати, в межах півтори тисячі гривень. Як і кранівникам. Звернулися через газету, щоб обізвалися всі ті, хто насправді працював на підприємстві, але не був оформлений. За оголошенням до слідчого таких прийшло троє, а разом неоформлених назбиралося п’ятеро. Всього ж 18 працівників подали заяви до суду про повернення їм заборгованої зарплати. За те, що працівники наважилися на такий радикальний крок, їх… звільнили з роботи.

Цивільна справа чи кримінал?

За фактом невиплати зарплати відкрито кримінальне провадження за двома статтями (ст.175 — безпідставна невиплата заробітної плати, вчинена навмисно, та ст.172 Кримінального кодексу України — грубе порушення законодавства про працю). Як розповів працівник прокуратури Тарас Черненко, який підтримував держобвинувачення, відстою­ючи інтереси людей, у підприємства були всі можливості виплатити заборговану зарплату, але попри обіцянки це зробити, директор намагалась уникнути відповідальності. Завдяки держобвинувачеві людям не довелося наймати адвоката, під час досудового розслідування для них був розроблений бланк позовної заяви. Прокурор вимагав відшкодування майнової і моральної шкоди. Підприємством було відшкодовано людям 45 тис. грн. та 6 тис. грн. накладених податковою штрафних санкцій.

Розгляд справи почався у квітні, відбулося більше десятка засідань, які вела суддя Золотоніського міськрайонного суду Людмила Середа. На деякі засідання відповідач або її адвокат не з’являлися, навіть перевіряли справжність лікарняних, на які вони посилалися. Завданої своїм працівникам моральної шкоди відповідач зовсім не визнавала. У судових дебатах її захисник вимагав застосувати найнижче стягнення — накласти штраф. Сторона обвинувачення вимагала принципового рішення: за ст.172 накласти штраф, а за ст.175 застосувати реальну міру покарання — позбавлення волі на 2 роки з іспитовим строком на 1 рік і забороною протягом двох років працювати на керівних посадах. Суд підтримав саме це рішення, оголосивши вирок 9 жовтня. Було ухвалено виплатити працівникам заборговану зарплату плюс по 2,5 тисячі гривень моральної шкоди.

На цегельні не кинулися відразу виконувати ухвалене судом рішення. Заборгованих зарплат не стали виплачувати, натомість в останній день, коли збігав строк подачі апеляції, подали апеляційну скаргу, пропонуючи прийняти «полегшене» рішення. Мовляв, тут немає ніякого криміналу, а трудовий спір вирішується в цивільному порядку. 10 грудня цю справу розглядав Черкаський апеляційний суд. Переніс слухання на 24 грудня. Бо прокурор Максим Очеретяний заявив про нові апеляційні вимоги, мотивуючи ухвалений вирок занадто м’яким, сторона обвинуваченої ж просила його пом’якшити.

Люди живуть надією

Посмівши добиватися заборгованої зарплати, працівники цегельні опинилися за її прохідною, тобто були звільнені з роботи. Зараз уже колишні працівники шкодують за попереднім директором Станіславом Кострицьким. За його спадкоємців на підприємстві багато обладнання продано, світло відключено, тільки сторожі наглядають за територією. З ностальгією згадують, що в сезон тут могло бути не менше 40 робочих місць. Сподіваються, що київські бізнесмени, які нібито отримали акції підприємства, не дадуть йому загинути, а можливо, навіть модернізують.