Відомий український письменник Василь Шкляр презентував у Черкасах свій новий роман «Заячий костел», який писав останні п’ять років.
Зустріч відбулася в Черкаській обласній універсальній бібліотеці імені Тараса Шевченка. Попередньо роман «Заячий костел» було представлено на цьогорічному книжковому фестивалі KyivBookFest.
Василь Шкляр під час зустрічі поділився з читачами історією виникнення ідеї написання «Заячого костелу» та розповів, чому заглибився в історію «литовських лісових братів», які чинили опір радянському поневоленню Литви.
Письменник розпочав роботу над новим історичним романом ще задовго від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Ще шість років тому до нього звернувся один литовець-видавець, який є почесним послом в Україні. Він запропонував Василю Шкляру поїхати з ним до Литви, ознайомитись із документами та історичними подробицями щодо національно-визвольного руху литовців проти радянської влади та розповісти правду про литовців-героїв за незалежність – так званих «лісових братів», що чинили шалений опір окупації. Він просив розпочати роботу над написанням роману на кшталт «Трощі».
- Я не знаю литовської мови. Але знаю, що всі таємниці художнього твору ховаються в глибинах мови, — розповів Василь Шкляр про те, що сказав у відповідь на прохання. — Але я залюбки з вами поїду і все, що зможу осягну, вивчу… Мені сприяли і дуже пощастило, бо я ще встиг застати в живих старих партизанів. Одному з них на той час було вже 98 років. Іншому — 94. Це були майже столітні діди. Є один феномен, який я спершу помітив на наших, скажімо «дивізійниках». Мене страшенно дивувало, що люди, які так самовіддано та жертовно боролися за Україну при настанні незалежності, до України не повернулись. Була велика недовіра не лише до влади, але й до суспільства. Так само було із литовськими «лісовими братами», які відсиділи по 25 років і більше у радянських таборах. І яких загалом було знищено НКВДистами, за деякими даними, до 170 тисяч. Вони уникали зустрічей із журналістами. А дехто взагалі пішов у відлюдники. Таким і був мій свіпрозмовник, який усамітнено жив на хуторі, у лісі, сам собі давав раду і нікого не хотів бачити. Хіба що зрідка бачився з кимось із колишніх політв’язнів, які до нього часом навідувались. Коли я з ним таки зустрівся, а це вдалося завдяки тому, що він дуже поважав українців, з якими познайомився під час ув’язнення, то він відкрив мені душу — розповів такі речі, якими не ділився ні з ким, та відкрив багато цікавої інформації про литовський опір радянській владі. Також у мене були зустрічі в Товаристві політв’язнів у Каунасі, бесіди з істориками про найактивніший спротив московським окупантам, з іншими науковцями.
Василь Шкляр поділився думками про те, чим історія литовських «лісових братів» може бути цікавою українському читачеві. Письменник вважає, що в цій історії є багато паралелей та спільного з історією ОУН-УПА та визвольної боротьби українців за свободу та незалежність від Москви.
- Вони воювали так само самовіддано, як і наші бандерівці в 50-ті роки. Боротьба українських повстанців на Волині точилася аж до 60-их років. У Литві це було визволення заради лише того, щоб світ знав, що Литва ніколи не змириться з поневоленням, — висловив думку Василь Шкляр. — Втім, я не обіцяв тоді точно написати книжку. Але відчував, що почну роботу над цим романом. Бо в тій історії було багато спільного з виборюванням нашої незалежності.
Історія, яку переповідає читачам Василь Шкляр, занурює у складний та болісний період європейської історії, і розпочинається майже документально з того, як на хуторі посеред лісу живе старий Йонас. Зрідка до нього навідується його давній приятель. І постають у їхніх спогадах події трагічних та буремних часів минулого… Як і багато його співвітчизників Йонас повірив в те, що гітлерівці допоможуть відродити вільну Литву, тож пішов воювати проти "совєтів". Потім він пережив радянський табір для полонених, заслання на каторгу — в далеку та невідому Україну, на Донбас. Дивом втік із табору та попрямував до рідних країв. Але під час цієї небезпечної подорожі Йонас познайомився з українцями-воїнами ОУН-УПА і зрозумів, що його народ не є самотнім у боротьбі з радянщиною. Разом із волинськими партизанами він вирушає до Литви. І врешті залишається один із групи, яка прагнула розповісти світові правду про свою справедливу боротьбу. Він продовжує йти до цілі… оминаючи пастки та засади зрадників… там, де не пройдуть інші. І дойде, бо його береже Бог предків… заячий Бог.
Відповідаючи на логічне питання щодо назви твору, автор відкрив завісу та розтлумачив її походження. Адже роман дійсно має дещо утаємничену назву. Тут автор взяв до уваги відомий литовський вислів, етимологію якого вже мало хто пам’ятає навіть у самій Литві.
— Я цей вислів у литовському фольклорі знайшов. І він став таким собі камертоном для моїх літературних досліджень та пошуків, — розповів Василь Шкляр. — У литовців є такий звичай, коли малий хлопчина встромляє носа у дорослі справи, то старші підіймають його високо та зазвичай кажуть: «А давай я тобі покажу заячий костел». Потім його питають, чи бачить він той костел. Звісно, що ні. Отже, заячий костел означає те, що ти дуже хочеш побачити, але тобі це ніколи не вдасться… Я почав запитувати в істориків їхніх, культурологів, вчених, звідки взявся цей вислів. Бо в ньому проглядається щось не дуже зрозуміле та суперечливе. Тоді я заліз глибоко в міфологію литовську. Однак відповідь знайшов в історії життєпису одного із литовських королів, який правив у 13 столітті.
Довідково:
Василь Шкляр — найвідоміший письменник сучасної української літератури. Успіх його романів та історичних оповідей є приголомшливим. Він має безліч відзнак, премій, гран-прі. Його літературні твори переводяться на інші мови світу. Шкляр є лауреатом багатьох премій, але найдорожчою для нього є народна Шевченківська премія, яку він отримав після того, як у 2011 році відмовився прийняти з рук антиукраїнської влади Національну пермію ім. Шевченка.
Найвідоміші романи Василя Шкляра — «Чорний ворон», «Характерник», «Маруся», «Троща», «Чорне Сонце. Дума про братів азовських», «Треба спитати у Бога», «Тінь сови», «Кров кажана», «Самотній вовк».
Тетяна Балякіна
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
