Їх стихія — вода, а метою є не лише підкорення підводних течій, а й допомога людям. Мова йде про водолазів, про тих, для кого водний світ став рідним, а робота — справою життя. Про те, як живуть черкаські водолази, а, зокрема, начальник відділення водолазних робіт АРЗСП Андрій Власенко, а також про особливості та складності їхньої роботи розповідає Вичерпно.
Отож, мій день із працівниками відділення водолазних робіт розпочався із 8 години ранку. Приїхавши до частини, спостерігаю за дружніми розмовами рятувальників. Та згодом весела атмосфера змінюється на офіційну — прийшов час заступати рятувальникам на зміну. Тут все чітко, за статутом, як і має бути: підсумок за минулу добу, плани на новий день та перевірка документів у рятувальників.
На перший погляд, складного нічого немає, однак насправді ця процедура дуже відповідальна. Кожного ранку чергова зміна готує техніку, приміщення та документи для здачі наступним рятувальникам. Ті, у свою чергу, мають прослідкувати, щоб усе було в порядку.
Опісля цього я нарешті прямую до начальника відділення водолазних робіт. Пан Андрій як завжди у русі, в справах, але із усмішкою на обличчі зустрічає та проводить у свій кабінет. У кабінеті, зізнається Андрій, проводить не так багато часу, адже завжди є невідкладні справи, які потребують вирішення.
Користуючись тим, що герой нашого проекту має трохи вільного часу, з’ясовую його графік на день.
- Сьогодні члени відділення братимуть участь у тактико-спеціальних навчаннях, а після них відправляться на патрулювання берегом Дніпра, — так коротко мені окреслює начальник плани на сьогодні.
Аби не витрачати даремно час, Андрій проводить мені екскурсію приміщенням. Тут все нагадує своєрідний рятувальний дім: кімната для відпочинку, для заповнення документів, кухня, але найголовніше — місце зберігання водолазного спорядження.
- Ось так і живемо, — жартує герой нашого проекту. — Команда у нас невелика, але атмосфера завжди дружня, справжня, чоловіча.
Відразу після невеличкої екскурсії прямуємо на подвір’я, де уже триває підготовка техніки до виїзду на навчання. А вже через декілька хвилин вирушаємо до зимового берега Дніпра.
Приїхавши на узбережжя, працівники безпосередньо займаються підготовкою техніки та спорядження до навчань. А вже після виконаної роботи, аби зігрітися в зимовий ранок, пригощаються гарячою кавою. Смакую напій разом із водолазами і я. Саме тут краще знайомлюся із командою героя нашого проекту. Під час спілкування чоловіки мені розповідають про особливості своєї роботи, зокрема, Олександр говорить, що робота є і складною, небезпечною, але і цікавою водночас.
- Подобається у роботі все. Особливості роботи залежать від пори року: влітку одне (потопельники, наприклад), а взимку — рибаки, які або на кризі застрягли, або провалилися під лід. Але робота залишається роботою. Взагалі багато, що залежить від колективу, а у нас він дружній, тому і працюється краще, не зважаючи на усі не досить приємні моменти нашої роботи, — розповідає водолаз.
Завели розмову і про людську необережність, яка часто коштує життя.
- З водою не треба дружити — воду треба поважати. Часто всі прикрі випадки стаються через людську байдужість та халатність по відношенню до самих себе. Ну от, для прикладу, подивіться, лід тонкий, а рибаків уже безліч. Забувають вони, що туди (тобто на середину Дніпра) вони то дійдуть, а назад не завжди можуть повернутися, — розповідає Сергій, працівник водолазного відділення.
Опісля спілкування із членами команди Андрія, вирушаємо, власне, на самі навчання. За словами нашого героя, навчання такого типу відбуваються приблизно два рази на рік. Їхньою метою є формування у майбутніх фахівців готовності до організації гасіння пожеж та проведення рятувальних робіт в умовах низьких температур.
Отож, поки усі рятувальники готуються до навчань, маю час ознайомитися із ситуацією, яка відбувається навколо.
Такої кількості людей, які причетні до рятувальних служб я ще не бачила. Декого робота навіть здружила. Знаходить час привітатися із своїми товаришами і Андрій. Обмін питаннями “як справи?” і відразу приступає до роботи: з’ясовує подальші дії, дає поради та настанови команді. Не забуває Андрій ділитися досвідом із найменшими учасниками навчань.
Загалом, під час навчань потрібно відпрацювати наступні етапи: проведення пошуково-рятувальних робіт у снігових заметах та завалах, пошук потерпілих в лісовій місцевості за допомогою кінологічних розрахунків та повітряної розвідки, проведення рятувальних робіт на воді в зимовий період, гасіння пожеж у житлових будинках, облаштування місця для забору води в зимовий період із відкритих вододжерел, проведення транспортування потерпілих через перешкоду, облаштування пунктів обігріву, надання домедичної та психологічної допомоги потерпілим, демонстрація роботи пожежних стволів, пристроїв подачі піни та науково-технічних розробок Черкаського інституту пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля. Що стосується відділення водолазних робіт, то його представники займалися підняттям умовного потерпілого-потопельника з-під криги та рятували людей, які провалилися під лід, на катері на повітряній подушці.
- Навчання допомагають нам швидше реагувати під час надзвичайної ситуації — це хороша школа, для кожного рятувальника, — запевняє Андрій.
Опісля того, як навчання закінчилися та усе спорядження водолазів було укомплектовано, ми знову вирушаємо у дорогу. На черзі у нас із нашим героєм патрулювання на березі Дніпра. Саме тут ми маю нарешті нагоду поспілкуватися із Андрієм та дізнатися детальніше про його життя під водою та на суші.
Мріяти про професію водолаза Андрій почав ще в юному віці.
- Ще у школі я займався пожежно-прикладним спортом. Згодом вступив у пожежний інститут. Також попередньо навчався в Одесі на курсах водолазів. Все це мені дуже подобалося. По цій причині і пішов на водолазну службу. Згодом я зрозумів, що море і Дніпро — це дві великі різниці, у кожній свої особливості, — розповідає Андрій.
Згодом мова заходить і про саму роботу. Як розповідає мені герой проекту “День”, обов’язки працівників відділення водолазних робіт поділяються на рятувальні роботи і підводно-пошукові заходи. Окрім цього, водолази обстежують місця масового відпочинку на водних об’єктах та здійснюють обстеження гідротехнічних споруд. Та попри фізичну складність роботи також є і психологічні моменти.
- Це важко і фізично, і психологічно. Фізично тому, що давить тиск, а ще дуже погана видимість під водою, особливо влітку. А от психологічно ще важче. У більшості нас викликають, коли уже зрозуміло, що людина втонула і є без ознак життя. Тоді ти усвідомлюєш, що ти під водою, шукаєш тіло, яке на березі оплакують рідні. Згодом піднімаєш його на берег і далі всі ці моменти. Це реально складно психологічно, — розповідає Андрій.
Але не зважаючи на такі не досить приємні моменти, робота, яку ти любиш, повинна приносити задоволення, — переконаний Андрій.
- У нас два рази на тиждень проходять тренувальні виїзди. Ось саме тоді, коли знаєш, що не треба нікого шукати під водою, ти можеш у своє задоволення почувати себе на глибині. Окрім ось такої власної насолоди, під час наших тренувань ми відпрацьовуємо нові схеми пошуку людей під водою, знаходимо над чим ще можна попрацювати та що можна вдосконалити у своїй роботі, — зазначає начальник відділення.
У кожній роботі не залежно від рівня її складності знайдуться веселі приклади із життя. Тому і прошу нашого героя повідати хоч декілька із них.
— Знаєте, різні є ситуації. Якось ми займалися пошуками людини. Рідні уже усіх підняли на ноги. Наші водолази уже по одному балону видихали повітря. Іде пошукова операція. У цей час, коли наші працівники під водою, потерпілий іде берегом. Згодом з’ясовується, що людина просто образилася на своїх рідних, відпливла до острова без попередження. Після того, як вона заспокоїлася, вирішила повернутися до рідних. Або був у нас такий ще один випадок. Приїхали ми за одним рибалкою, аби надати допомогу. Забрали його із криги, він обігрівся у машині. А згодом він нам каже: відвезіть мене у кафе — і тільки туди й нікуди інше. Бувають і такі “кадри”, — переказує Андрій.
Провівши не так багато часу із водолазами, я встигла відчути складність і відповідальність їхньої роботи. Та як зауважує Андрій, час можна знайти для всього, що справді є необхідним і важливим для тебе.
- У нас завжди є вихідні, відпустка. Графік у нас такий, що у будь-який момент можуть викликати, але, не зважаючи на це, знаходиться час для сім’ї, для рідних, друзів. А ще я люблю порибалити. Знаєте, це така насолода посидіти із вудочкою. Класне відчуття, — розповідає Андрій.
Згодом світловий день закінчився і ми разом із нашим героєм та його командою повертаємося до частини. Тут Андрій знаходить трохи часу, аби зробити собі чашку кави, поспілкуватися із товаришами та вирішити деякі робочі моменти.
Ось так до кінця підбіг ще один робочий день із життя черкаського водолаза, начальника відділення водолазних робіт АРЗСП Андрія Власенка. Невдовзі, вирішивши усі свої справи, він залишить частину, яка у певній мірі стала для нього домом, та відправиться до своєї сім’ї. А завтра, як і завжди, усвідомлюючи всю відповідальність справи, яку робить, з повною готовністю та позитивною усмішкою прийде на свою роботу, де відчуватиме себе на своєму місці у колі людей, які є професіоналами своєї справи.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
