Вітаю полтавчан! Кажуть, там війна уже закінчилась. Але сьогодні Полтава і те, що ви бачите на відео - вибірковий зріз всього суспільства.
Мабуть я таки розпочну писати про багато речей, які не вкладатимуться у ваш світогляд, парадигму мислення. Про те, чого більшість не воліла би слухати і чути. Те, чого ви хочете уникати. Те, після чого багато із вас відпишеться від моєї сторінки. Бо це неприємно.
Але я буду це робити аби ті, хто хоче - змогли тверезо оцінювати ситуацію.
В телевізорі чи в ютубі вам уже сказали, що ми без 5 хвилин чи 2-3 нєдєль перемогли.
Що всі атаки ворога сьогодні відбиті.
Що ворог поніс втрати та відійшов.
Але вам не сказали якою ціною це зроблено. Ціною сотнів життів. Наших односельчан, земляків, а може навіть сусідів, не дай Боже знайомих чи ще гірше - рідних людей.
Добре жити, коли тебе це не стосується. Поки. Все це поки
Люди рано заспокоїлись. Занадто рано. До перемоги дуже далеко.
І не те, щоб я в неї не вірив. Просто кожен, від кого ви чуєте - «ми неодмінно переможемо» не знає про це напевно. Це для заспокоєння. Вас. І себе.
А що, коли я вам скажу, що там звідки я, думають, аби не здати Київ? Ну от реально. Ми його звісно ніколи не здамо, але буде дуже тяжко. Попереду складний етап, коли ми втратимо найкращих, але повернемо своє.
І саме тому для мене справді важко бачити, що у когось війна є. А в когось її нема. Одні люди життя віддають, аби інші люди цю війну ніколи не побачили. А ці інші «шанують» їхній подвих келихом коньяку під пісню Басти..
Два різні світи. І наврядчи вони один одного зрозуміють.
Такий кінець першого допису.
Памятайте, ми неодмінно переможемо!
Заспокоїв себе. І вас.
Сергій Воронов, черкаський військовий, допис на власній сторінці у Facebook
