Підприємець з Лисянки Андрій Проців з перших днів війни взявся постачати військовим автомобілі та амуніцію. Окрім цього, у волонтерському штабі допомагає переселенцям їжею та одягом.
Чоловік зізнається, що зараз стало важко шукати гроші на всі потреби.
"Коли почали приїжджати біженці, ми взялися допомагати їх розміщувати і шукати, чим годувати, - розповідає волонтер. – Телефонував всім своїм друзям, аби вирішувати фінансові питання. Маю два телефони, в яких тисячі абонентів. Заможні і свідомі люди фурами привозили сюди на склади гуманітарну допомогу. Без перебільшення, ми розвезли вже із сотню тонн допомоги і далі це робимо. Також 7 автівок придбали. Гроші зараз важко діставати. Одним байдуже, інші вважають, що хтось має це робити, а не вони. В Лисянці є доларові мільйонери, а допомагають звичайні люди".
Чоловік каже, що серед переселенців, яким допомагав волонтерський штаб, траплялися й заможні. Через це виникали конфлікти.
"На початку ми давали допомогу всім без розбору, - пояснює Андрій. – А потім склали списки і видавали адресно. Почали помічати, що дехто приходив за гуманітаркою по кілька разів на тиждень, або були проїздом у місті і все одно брали те, що іншим би знадобилося. Якось приїхала жінка на машині за півсотні тисяч доларів і вся в золоті. І почала виносити мозок: "Ви повинні, ви зобов’язані". Або крутили носом, мовляв, я такого не їм. І воно ж їм не потрібне. Це, мабуть, синдром «шари». Ще було, що поселив у своєму будинку також переселенців. 12 осіб: чоловіки і жінки з дітьми. То вони пили коньяк, якого я навіть і не бачив. При цьому телефонували, бо їм батареї гріли не так добре, як хотілося. То я залетів одного разу і налаяв, що ці чоловіки, замість воювати, п’ють алкоголь. Після того один з них і досі допомагає військовим".
Фронт дуже потребує автомобілів, каже Проців. Часто завдяки ним військові мають шанс залишитися живими.
"Погнали ми хлопцям 6 автомобілів у Бахмут, - продовжує волонтер. – Коли повернулися додому, о 6 ранку до мене телефонують і кажуть, що ці автівки їх врятували. Дізналися про артобстріл і негайно виїхали з позиції. Машини кипіли, але їхали. Треба багато транспорту зараз, бо він рятує хлопців. Кілька днів тому загинув лисянин. Чому? Бо його пораненого евакуйовували на вантажівці і не довезли. Місяць тому до мене телефонував військовий – кремезний дядько і плакав, як дитина. Звинувачував себе у смерті двох військових. Поранило чотирьох, а він на "пиріжковозі" обшарпаному міг взяти лише двох. Коли повернувся за двома іншими, то військові вже були мертвими".
Андрій Проців зізнається, що з власного заробітку вже віддав десятки тисяч гривень. Займається виробами з дерева. Свій бізнес після повномасштабного вторгнення мусив скоротити і з трьох десятків працівників залишив лише семеро.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
