Нещодавно зловив себе на думці про те, як ми вже звикли до війни!
Як звикли до постійних нічних загроз з повітря, до гулу шахедів, свисту ракет, звуків вибухів. Як змогли адаптуватися до графіків відключення світла і фрази «аби не було гірше». Але навіть коли стається щось гірше, то і до цього звикаємо.
Я памʼятаю, як торік у Донецькій області, між Дружківкою та Часовим Яром, ми разом із Захисниками спокійно собі смажили мʼясо під постійні прильоти артилерії неподалік від нас. Як в Ізюмі солодко спали з сином у багатоповерхівці на восьмому поверсі, де був зруйнований девʼятий, а в цей момент за сотню метрів від нас десятки іранських БПЛА бомбили склади залізниці. Як у Кураховому ми вивантажували з буса привезені бійцям матеріальні засоби, а в цей момент із уже окупованої Марʼїнки орки насипали по місту всім, чим тільки могли.
Як кілька днів тому, на запрошення знайомого, ми залишилися з ночівлею в Каневі. І там нашим будильником була атака тих самих шахедів. А потім, після жахливих ударів надзвукових ракет «Кинджал» по ГЕСу, від яких наша хата ледь не склалася, ти просто повертаєшся в ліжку на інший бік і говориш дружині: «Давай ще трохи подрімаємо».
Або як дзвониш друзям, у яких син навчається в Києві, і питаєш: «Лєна, як там Богдан?» Бо столицю всю ніч били балістикою. А у відповідь чуєш: «Все норм! Сказав, що додому їхати не хоче і побуде там ще трохи».
А колега по роботі розповідає про те, що в багатоповерхівку їхніх дітей прилетів «Калібр», який зруйнував два підʼїзди. Але: «З дітьми все ок! Просто вибило вікна».
Або як у той страшний день, коли прощаємося із загиблим Героєм, кожного разу підбираєш слова для виступу. Або коли не можеш кілька тижнів додзвонитися до друга Саші на фронт, а потім отримуєш СМС: «Зі мною все добре. Був у такій жопі, що не було звʼязку».
Я не знаю, як це сталося і коли… Але, Боже, як же ми звикли до війни!
Але життя цивільного - це ніщо в порівнянні з тим, що проживають щодня наші Захисники й Захисниці на фронті!
Нехай Господь дає їм сили та витримки! Ми є на цьому світі тільки завдяки їм!
Молимося про повернення кожного з них додому живими та здоровими!
Олександр Флоренко, заступник міського голови Золотоноші, допис на власній сторінці у Facebook
