У вересні 2022 року, залишивши вдома дружину з маленькою донечкою, 23-річний Руслан Шостік із Канева пішов до ТЦК, аби стати добровольцем і підписати контракт зі Збройними силами України. "Якщо не ми, то хто?" - відповідає запитанням на запитання про мотивацію воїн Руслан, пише Дніпрова зірка.
Намір стати на захист України від російського агресора виник у Руслана із перших днів повномасштабного вторгнення. На той час його дружина Анастасія була вагітна. Руслан відправився воювати практично одразу після народження доньки, аби захистити своїх рідних жінок - доньку, дружину і маму та помститися за друга Ярослава, який мав стати хрещеним батьком Русланової новонародженої доньки Вікторії, але не встиг, бо загинув на війні.
Руслан пішов служити до 72-ї бригади імені Чорних Запорожців. Пройшов базову загальну військову підготовку у Британії. Мав намір стати артилеристом, однак спершу був призначений зв'язківцем взводу зв'язку другого стрілецького батальйону бригади. Так розпочалася військова кар'єра чоловіка, який у мирному житті був спеціалістом із комп'ютерної інженерії та юристом.
Через пів року керівництво бригади підвищило Руслана до звання молодшого сержанта й направило на офіцерські курси.
У червні 2023 року Руслан Шостік став командиром кулеметного взводу, отримавши позивний "Рокер". Того ж літа відбулося його бойове хрещення - захід на позиції у якості піхотинця для оборони шахти неподалік міста Вугледар.
- Нам визначили для оборони декілька позицій - "Квартиру", "Акробата", "Канаду". Разом зі мною був двадцять один боєць, - розповідає Руслан Шостік. - Саме там, на позиції "Квартира" на початку серпня мені вперше довелося стріляти у противника, спостерігаючи за ним в оптику з відстані близько 500 метрів. У момент, коли побачив військового рф, не відчував ні краплі сумніву чи жалю. Тоді я його важко поранив. Ніколи не повірив би, що зможу холоднокровно натиснути на спусковий гачок, цілячись у живу людину. Але війна змінює все, ворог має бути знищений, - говорить воїн.
У подальшому росіяни завдавали вогневого ураження всіма наявними у них засобами по позиції "Квартира".
- За добу ми нараховували більше 120 обстрілів по нашій позиції. А 19 серпня ми побачили велику колону противника, яка рухалась у наш бік. Це були автомобілі, мотоцикли, броньована техніка, що повернули в бік сусідньої позиції "Футурама". Тоді я взяв кулемет, короб боєкомплекту та вискочив на асфальтовану дорогу. Заліг у вирву від артилерійського снаряду, щоб допомогти хлопцям на позиції, попри щільні обстріли та дрони противника. Певно, мої дії і дали можливість хлопцям відбитись від цього штурму, - розповідає Руслан.
Наприкінці серпня нашим оборонцям довелося відійти з позицій на територію шахти й відбивати штурми противника вже звідти. Згодом противнику, який мав перевагу у живій силі, вдалося прорвати оборону й проникнути на територію шахти. Для контратаки з нашого боку зібралася група добровольців із п'ятьох офіцерів.
- Я - "Рокер", "Морпіх" (командир роти Нацгвардії), командири взводів "Цар", "Учитель", командир взводу розвідки "Сталкер"... Радію, що досі всі живі та здорові. Разом ми декілька разів атакували противника. Але, на жаль, безуспішно. Попри значні втрати живої сили ворог міцно закріпився в одній із будівель. Після чергової невдалої спроби вибити росіян, я запропонував своїм підірвати їх із середини будівлі. Хлопці схвалили мою задумку. Вибухівку вирішили закласти в підвалі - під приміщенням, де засіли орки. Я знайшов протитанкові міни, взяв невеликий шматок пластиду та гранати і зробив саморобний вибуховий пристрій, - розповідає Руслан. - Вийшло десь 30 кілограмів корисної ваги вибухівки. Ми потайки заклали пристрій у підвал. Придумати було неважко - свого часу я любив дивитись бойовики, і в якийсь момент це стало в нагоді.
- Далі потрібно було безпечно витягти чеку, з чим виникла проблема. Підвал був дуже великим, мав багато поворотів. Усі кабелі, капронові нитки рвалися, коли я з безпечної відстані намагався за їх допомогою висмикнути чеку. Довелося підривати в зоні прямої видимості пристрою. Тоді я відчув, що таке вибухова хвиля та контузія. А противник після нашого підриву декілька днів коптився в диму, - пригадує Руслан.
Утім, попри зусилля наших воїнів через декілька днів їм усе ж довелося відійти з шахти...
Після лікування наслідків контузії Руслан повернувся до побратимів і продовжив службу. Наразі він обіймає посаду начальника розвідки батальйону.
- Якщо є бажаючі приєднатись до лав ЗСУ і служити у нашій легендарній 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців – ласкаво просимо до другого механізованого батальйону. У нас є вакансії на посади операторів БПЛА, механіків-водіїв, розвідників, піхотинців, - запрошує "Рокер".
- Я ніколи не мріяв про кар'єру військового, але тепер не можу уявити себе в мирній професії. Принаймні до перемоги, яку ми обов'язково здобудемо, - говорить Руслан.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 20-річний захисник із Канівщини, який втратив обидві ноги, планує протезуватися і повернутись на фронт
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
