Процес децентралізації - ключова тема, особливо для жителів районів. Складна реформа, котру, як виявлється, абсолютно не розуміють більшість українців, таки розпочалася. Відсутність належного інформування з боку держави, перекручування фактів з боку зацікавлених осіб, інтерпретаційна "мішанина" через безліч чуток - все це нині гальмує процес, котрий і без зовнішніх факторів розтягнеться надовго. Всі крапки над "і" спробував розставити міський голова Золотоноші Віталій Войцехівський. Тип паче, він нещодавно побував на українському муніципальному форумі в Одесі.
- Адміністративна реформа – це на часі нині для нашої країни?
- Відповім навіть не лише від себе. Після відвідин одеського форуму зазначу лише, що думка більшості делегатів одна – на Майдані всі виступили за європейський напрямок розвитку, який передбачає європейські погляди і стандарти. Ці явища передбачають реформи: правоохоронну, медичну, і, зокрема, адміністративну. Адмінреформа в свою чергу передбачає об’єднання громад. Цей процес пройшли дуже багато країн. Польща, наприклад. Там чотири роки це все формувалося. Литва подивилась на Польщу і за рік це зробила.
- А чи здатні українці здійснити цю реформу?
- Почну з того, що перспективний план об’єднання, ухвалений нещодавно на сесії обласної ради – це лише орієнтир. Багато хто вже з нього зробив трагедію. Це просто попередній ескіз того, що начебто хочуть громади. Все зараз у руках людей – думайте, вирішуйте. Що буде далі? Поясню на прикладі того ж таки Євросоюзу. На згаданому Форумі була делегація з Норвегії. Вони теж наразі закінчують адміністративну реформу. Виступила жіночка, розповіла багато деталей. Та чим абсолютно здивувала – тезою про те, що на фінальному етапі добровільно об’єдналися лише 15-20 відсотків громад. Процес, за її словами, протікає дуже туго. Але потім настає 1 січня 2016 року і розпочинається процес просто об’єднання громад, без слова «добровільно». Вона ж наголосила, мовляв, підніміть історію: жодна країна Європи не провела децентралізацію до кінця добровільно. В кожному з випадків все закінчувалося вимушеним об’єднанням. Та сама Польща. 3,5 роки проводили реформу, тягнули, а потім вся країна прокинулась першого січня вже у нових регіональних кордонах. Литва, вивчивши досвід сусіда, зробила все за один рік. Просто дали кілька місяців на добровільне об’єднання. Ні? Все, об’єднуємо, як вважаємо за потрібне. Хочемо ми чи не хочемо, подібне очікує на Україну, адже, судячи з усього, не буде 100 відсотків бажаючих добровільно долучатися до децентралізації.
- Яка причина подібного затягування? Що гальмує місцеві громади?
- По-перше, люди не хочуть втратити свої традиції, якусь самобутність. По-друге, проглядається вкрай недостатнє інформування населення. І найголовніше - хто боїться сьогодні в Україні об’єднання громад? Голови і депутати районних рад. Вони зараз цього не озвучують, але дружно голосують проти. Хоча й це все одно не має жодної юридичної сили. Кожна громада сама має вирішити свою долю. Люди дуже «накручені» районними радами і сільськими головами, які бояться втратити свою роботу. Це все видно неозброєним оком. Під маркою переживання за народ вирішуються меркантильні інтереси. Постійний меседж - ні школи у вас не буде, ні лікарні, ні дитсадка, а за будь-якою довідкою до ведеться хтозна-куди їхати. Дуже яскраво бачимо подібне на прикладі Золотоніщини. Зокрема, Антипівка. Я бачив громаду села, коли ми спілкувалися вперше. Тоді у будинку культури висів плакат «Громада проти реформ». Не проти об’єднання, зауважте, а проти реформ. Вже потім з’явилась інформація, як організовано під дворами ввечері лякали тим, що влада хоче знищити село. На зустрічі ж делегат встав, розповів, як районна рада проголосувала проти. Пауза. Бурхливі оплески. Застійні часи…
- Про довідки, до речі, дуже цікаво. Різні чутки ходять…
- Сільський голова, який буде в майбутньому називатися старостою, згідно закону надаватиме увесь спектр адміністративних послуг, аж до нотаріального засвідчення документів.
- Ви особисто мали розмову з якимись громадами на цю тему?
- Нещодавно їздив в Антипівку. Був у них на зібранні, а потім відвідав позачергову сесію. Все дуже просто, варто показати людям закон – піднімайте і читайте. Коли скінчилася ця зустріч, то багато людей змінило думку. Переважна більшість. Один місцевий чоловік навіть прочитав монолог вголос. Каже, зачекайте, якщо ми об’єднаємося, то прибутковий податок з фізичних осіб залишається у нас, землі Держрезерву відразу відходять до нас! Ми складаємо план-соціально- економічного розвитку, а держава (хай не на весь план, а на частину) однозначно дасть кошти. Ту саму дорогу, той самий садочок ми можемо зробити самотужки. А потенційні інвестори, яким нема де розміститись у Золотоноші? То ми ж цього, мовляв, не знали, то нам цього не розповідали!
- Що буде з сільською освітою? Дуже важливе питання для селян.
- Одна з найпопулярніших фраз від скептиків – «не буде школи – не буде села». Антипівчан питаю: п’ять років назад скільки було у вас жителів? За тисячу. Зараз? 880. А ще через три роки? Дехто нарікав, мовляв, чого ви приїхали, ми вже вирішили, у нас все добре. Добре, скільки дітей народжується у селі за рік? Двоє-троє. А помирає людей? 20- 30. Щороку. Що з селом буде далі? То може не у школах суть проблеми? Закидають: «Нас надурили раніше і зараз надурять!». Ну добре, надурили. Але зараз, якщо нічого не робити, то села точно не буде.
- Тобто скорочення освітніх закладів після зміни адмінструктури необхідне?
- Садочки точно скорочувати нема сенсу. І початкова ланка, звісно ж, повинна лишатися на місці, біля садочків. А далі – нічого страшного нема. Є програма "Шкільний автобус". Я вчився у сільській школі на Жашківщині. З першого класу до нас возили дітей із сусіднього села. Ті самі 5 кілометрів. З шести років! Тільки нас було 36 у класі, а нині якщо нараховується 5-7 дітей, то це вже добре. Пускали два рейси зранку, два рейси після уроків і діти отримали цілком нормальні знання. Це зовсім не проблема.
- Це настільки актуальне з економічної точки зору питання?
- Проблема всеукраїнська і полягає у нераціональності використання коштів. Для прикладу, Золотоноша отримала субвенцію з держбюджету на школи у розмірі 18 мільйонів. Район, де навчається лише на сотню дітей більше – 53 з лишком мільйони. Тобто сума перевищує міську втричі. На одну дитину в Антипівці виділяється 22 тисячі бюджетних гривень на рік, в Золотоноші – 6. Результат видно? Ні. У нас у школах на вікна здають гроші батьки, а там все за рахунок субвенції. Для кого два роки назад в Ковраях на честь ювілею, здається, Сковороди 1,5 мільйона виділили. На школу, в якій вчиться мінімум дітей. Хоча за п’ять кілометрів звідти є Гельмязів з потужною школою. Чи не логічніше об’єднати кошти і витратити їх на гельмязівську школу і нормальні автобуси, які будуть будуть возити дітей?
- Ви говорили про Жашківський район, звідки самі родом. Як процес децентралізації протікає там?
- Вже пішов поголовний процес об’єднання громад. Не так, як в плані написано. Люди починають демонструвати діловий та тверезий підхід. Там вже не стоїть питання об’єднуватися чи не об’єднуватися. Там стоїть питання з ким об’єднатися. Навіть остання бабуся вже зрозуміла, що не можна тягнути, треба розпочинати. Там спершу теж «бунтували». До губернатора йти збиралися, мовляв, нас примусово об’єднують з кимось. Провелась інформаційна робота, відповідні роз’яснення і все - вони обрали, де краща школа, де краща лікарня, де краще будувати суспільну комунікацію. А ФАПи лишаються, старости лишаються, прибутковий податок лишається. Щось змінилось на гірше?
- Яка доля Золотоноші у майбутній реформі? Згідно перспективного плану, змін не буде жодних.
- У нас в районі своя специфіка. Золотоніщина надала план однією з останніх. Тут ще грає роль популізм перед виборами. Місто виділили як анклав у Південній Африці. Всім Золотоноша чомусь наче кістка в горлі. Навколишні села в один голос говорять, що не будуть об’єднуватися з містом. А 80 відсотків дітей вчиться у наших школах. А люди всі працюють на наших підприємствах. А міські автобуси ходять тими самим Новодмитрівкою чи Мелесівкою. Повна інтеграція.
- А самим містянам, якщо судити меркантильно, це вигідно?
- От в тому то і справа. Всюди повторюється теза, що в разі об’єднання з навколишніми селами жити краще стане лише жителям міста. Насправді якраз золотонісці нічого від цього і не матимуть. Наші податки як були при нас, так і залишаються. А доходи на душу населення за рахунок сіл лише зменшаться. Хіба що, можливо, через план соціально-економічного розвитку десь щось та виділять з держбюджету на місто. Хоча, в разі об’єднання, я буду проти. Логічніше фінансувати саме відсталі сільські території об’єднаної громади, а місто і так впорається самотужки.
- Повернемося знову до Антипівки, раз вже зачепили. Для прикладу, який позитив у її об’єднанні з містом?
- Почнемо з головного, з фінансів, щоб розставити крапки над «і»: мільйон прибуткового податку лишається у їхньому бюджеті. Дорога антипівська скільки буде коштувати? Тисяч сімсот? От вам і дорога. А ніхто ж не відміняв ще й державний бюджет. Мова ж про що ведеться – про перспективу. По-перше, до громади додається земля, що знаходиться у держрезерві. По-друге, вже зараз є кілька потенційних інвесторів, які хочуть зайти до нас. Але Золотоноша банально не здатна їх прийняти у себе. З селами ж вони чомусь справи мати не хочуть. Скаржаться на бюрократію. Якщо об’єдналися, то ми маємо і територію, і досвід перемовин та успішної співпраці, що дозволить відкрити додаткові підприємства. А це – робочі місця. Це – розвиток. Це – інфраструктурні інвестиції. Село живе. Я наголошу - не обов’язково з містом об’єднуватись. В першу чергу, між собою вирішіть. Тягнути не можна. Місто це так, для прикладу. Просто найлегше не робити нічого. Коли я бачу в селі дорогу, яку п’ять років голова сільради засипати бодай чимось не може і не хоче… Вибачте, мене б з таким підходом вже винесли б з цього кабінету.
- Як надовго затягнеться цей процес?
- Мій однозначний проноз – тільки-но відбудуться вибори до місцевих рад, так процес і прискориться. Як на місцях, так і на законодавчому рівні. Перспективний план – це пристрілки, орієнтир для подальшого вибору місцевого населення. Але не за горами час, коли всіх, хто так і не вирішив нічого, об’єднають все одно. І, повірте, буде дуже прикро, коли чиновник з Кабміну, котрий жодного разу не був на Золотоніщині, просто проведе лінію на карті, не враховуючи ні стан доріг, ні соціальні, культурні чи економічні зв’язки між селами. А потім що? Побастують, дорогу перекриють… І все. Всі шанси є зараз. Дехто ж не дає країні рухатися вперед.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
