Кожен із них планував своє життя інакше: жити в рідному місті на Донбасі, працювати та ростити дітей. Однак війна перекреслила їхні сподівання та відкрила новий шлях. Більшість із них планували покинути Донеччину лише на декілька місяців. Тепер переселенці живуть в Черкасах. Сьогодні місто складно уявити без їхніх проектів, ідей та активності. Спецпроект "4 роки в Черкасах" розказує історії п'яти переселенців. Герої точно знають, що Черкаси – перспективні, мальовничі та відкриті, повідомляє "in.ck.ua".
"Мамо, ти не можеш знати напевно. Це ж – Черкаси!"
Юлія Манастирна на Черкащину приїхала влітку 2014 року. Разом із донькою планувала перечекати масові безлади в рідному Донецьку. Однак залишитися довелося на декілька років. Сором’язлива на перший погляд дівчина-копірайтер одразу зрозуміла: в новому місті потрібно налагоджувати контакти з найбільш активними мешканцями.
У Черкасах Юлія активна учасниця клубу ігор "Чігра", пригадала університетський фах програміста і навіть зіграла у виставі на професійній сцені. Дівчина розповідає, що донька спочатку сумувала за Донецьком, але потім сприйняла переїзд як велику пригоду. Під час прогулянок Настя готова була дивуватися і пізнавати щось нове, додаючи "Мамо, ти не можеш знати напевно. Це ж – Черкаси!"
- Спочатку було складно чути різні байки про переселенців. Нібито ми всі куримо, вживаємо алкоголь, вчиняємо крадіжки та інше. Це ображало і зачіпало. Згодом я зрозуміла, що у людей є різний досвід спілкування з переселенцями – перестала зважати на такі речі. Черкаси стали для нас із донькою містом можливостей. Тут хоч і менше вакансій для роботи порівняно з мегаполісами, але і менше конкуренції, - розповідає копірайтер, тестувальниця програмного забезпечення Юлія Манастирна. - У Черкасах я стала пробувати те, на що раніше б ніколи не наважилася. У 33 роки я навчилася кататися на роликах, почала грати у "Що? Де? Коли?", взяла участь у чемпіонаті з гри в "Крокодила" та пішла на курси акторської майстерності. Саме в Черкасах я вперше вийшла на сцену. Це була експериментальна вистава "Колодязь" режисера Олеся Павлютіна. Спочатку я прийшла до нього на курси акторської майстерності – і в мені багато що змінилося. Я говорю голосніше та впевненіше, я відчула всередині духовний стрижень, поглянула у вічі власним страхам. Коли на тебе дивиться багато людей – ти почуваєшся інакше, і вже нічого не страшно.
- За освітою я програміст, однак в університеті вважала, що це не моя професія, що я її "не тягну". Тому стала заробляти на життя копірайтингом. У Черкасах я зрозуміла, що хочу йти далі, хочу рости. Позитивно здивувала велика кількість безкоштовних курсів у галузі ІТ із можливістю працевлаштування. Мої друзі з Донецьку живуть в інших містах – і подібних безкоштовних курсів у них майже немає. Але в Черкасах для цього великі можливості. Тож, я вирішила спробувати повернутися до програмування. Конкуренція була велика – але мене взяли на курси, і зараз я працюю в ІТ-компанії. Планую далі розвиватися в цій галузі, - додала Юлія Манастирна.
Сьогодні Юлія називає Черкаси містом можливостей та активних людей. Однак багато з них, перетнувши вік у 30 років, починають переживати кризу. Жінка переконана, що 34 роки – це чудовий вік для початку нових проектів і змін у житті. Тож, у планах Юлії створити громадський проект, де фахівці з досвідом поділяться знаннями, як змінити своє життя після 30 років.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
