У 1991 році, одразу після розпаду Радянського Союзу, Україна мала чи не найкращі позиції серед усіх країн колишнього соціалістичного табору для розвитку та створення потужного економічного і соціального потенціалу.
А що ми маємо на сьогоднішні день? Минуло 25 років і сьогодні, перебуваючи у центрі Європи, по факту ми знаходимось на околицях цивілізованого світу. Населення скорочується, зростає рівень безробіття. Промисловість, освіта, культура, медицина впевнено занепадають. Такі слова, як зміни, реформи, модернізація сьогодні набили оскому і викликають у суспільства здебільшого негативні реакції.
За останні тринадцять років наша держава пережила дві революції та наразі живе в умовах війни. Здавалося, що обидва Майдани стануть справжньою реформаторською платформою, з якої почнеться відродження та успіх України. Але минає час і ми переконуємося, що жодна з обіцянок, які лунали зі сцени Майдану, так і не виконані. Бідні бідніють, середній клас знищується, а елітний прошарок продовжує багатіти.
Ми постійно говоримо про те, як нам побороти корупцію, задати правильний напрям руху, виграти війну. Але, на жаль, ці слова залишаються тільки словами. Майбутнє наше – невизначене, а сподівання та надії вкотре розбиті. То що ж не так з Україною?
Мої міркування щодо шляху виходу з кризи доволі прості. Вони базуються на декількох твердженнях, усвідомлення яких дає шанс на зміни.
Теза перша – усі ми родом з Радянського Союзу.
Більшість громадян України народилися в СРСР. Але головне навіть не це. Ми ментально ще радянські люди! Це має безпосередній вплив на наш світогляд, наше ставлення до держави та влади. Ми завжди чекаємо, що держава вирішить за нас усі проблеми, дасть дороговказ на майбутні роки, забезпечить усім необхідним для комфортного та безпечного життя. Такий світогляд не є конкурентним у 21-ому столітті. Він повністю перекреслює громадянське суспільство та будь-яку ініціативу, що йде знизу – від людей. Тому тільки змінивши наш пострадянський світогляд на мислення самодостатньої та ініціативної людини, ми зможемо подолати кризу всередині кожного з нас. Не варто чекати на допомогу зверху. Кожному потрібно діяти, проявляти ініціативу на власному індивідуальному рівні.
Друга теза стосується міфу про те, що до влади приходять кращі і більш успішні. Це абсолютно хибна теорія. Не кращі і не більш успішні. Політики – такі ж люди, як і усі інші. Простий селянин, вчитель, підприємець часто може дати державі в рази більше, аніж політик, який усе своє життя присвятив телевізійним шоу та мітингам. Тому не сподіваємось на владу, а діємо. Думаємо, аналізуємо, створюємо, шукаємо можливості для успіху.
І, нарешті, третій момент – корупція. Скільки триває боротьба з нею на державному рівні, стільки ця сама корупція існує і процвітає. Можливо, варто перенести боротьбу з корупцією також з загальнодержавного рівня на рівень громадянський – особистий. Адже корупція починається не тільки там, де вимагають хабарі, але й там, де їх пропонують. Тому моя позиція наступна: не давайте хабарів! У випадку, коли від вас їх вимагають, об’єднуйтесь та чиніть опір чиновникам. Тільки страх реального покарання може зупинити корупцію в Україні.
Чим глобально Україна відрізняється від будь-якої західноєвропейської держави? Відсутністю розвиненого громадянського суспільства, єдиного реального запобіжника будь-яких зловживань влади або олігархії. Цей процес (створення) зараз активно іде. На жаль, каталізатором для нього сьогодні є війна, втрата території, кров. Напевне, нам судилося цей шлях пройти. І дуже хочеться, щоб всі наші жертви не були даремними, щоб ми не втратили шансу, як це було у 2004 році. Ми повинні усвідомити, що зміни починаються з кожного з нас. А зміни кожного це успіх всіх. Тільки так ми маємо шанс на незалежне щасливе майбутнє.
Олег Васецький, директор ТОВ «НВФ «Урожай»
