Звертаюсь до Черкащан, Українців, до тих, хто народився на нашій рідній українській землі, хто ввібрав у себе українських дух з молоком матері, і до тих, у кого в паспорті не записано – «українець», але, хто є українцем по тілу, духу, серцю, словом до тих, хто живе в Україні!
Третій рік йде війна… Третій рік артобстріли, горе, руйнування, сльози, обгорілі хати і земля… Третій рік ми втрачаємо молодих чоловіків, братів, друзів, коханих, втрачаємо ціле покоління…
Кожного дня ми ховаємо героїв… Кожного дня вмирає серце матері-батька зі смертю своєї дитини! А що країна??? Вся плаче, горює на чолі з Президентом і Верховною Радою??? Президенти зарубіжних країн висловлюють нам співчуття і люди несуть квіти до нашого посольства???
Країна поділилася на бідних і багатих; на тих, хто воює, віддаючи життя, здоров’я і останні крихти; на тих, хто заробляв і заробляє на горі і смертях, хто крав, грабував і продовжує це робити! При чому крадуть на всьому: на бюджеті для онкохворих дітей, на будівництвах доріг і лікарень, на волонтерській допомозі (довгий час в це не вірилось, але це факт), в церквах, на поранених і полонених бійцях, крадуть землі, відмивають кошти, переводять в офшори – ВІДКРИТО, ЦИНІЧНО, З РОЗМАХОМ, НЕЗВАЖАЮЧИ НІ НА ЩО!!!
Але більша частина - прості громадяни, які виживають при любій владі, миряться зі становищем раба і все стерплять: і війну, ховаючись за сімейними проблемами і мізерним рівнем свідомості; брехню нової передвиборної кампанії; візьме чергові гроші та гречку, продаючи свій голос; і промовчить, коли будуть ображати слабшого, пройде непомітно, опустивши очі, коли грабують перехожого поруч, не подасть милостиню нужденному – прикриваючись звичними фразами – «У мене теж діти є, мені теж потрібно! А, хто мені дасть?»
« А??? ВІЙНА??? Ну, Слава Героям! Герої не вмирають! Повертайтеся живими!» - і тисячі лайків в постах про загиблих… Це їх звичайна відповідь…
Коли в сім'ї похорон, веселих пісень не співають, концертів не проводять - траур… Кожного дня в нас похорон – і не один! Щось не бачу трауру…
Ми боремось за незалежність, проявляючи неповагу до загиблих героїв вже сьогодні! Ми не можемо заставити інших людей чи країни поважати і любити нас, якщо самі цього не робимо! Ми виховуємо націю без роду, без гордості, без самоповаги, без пам’яті – і без майбутнього!!! Ми боремось за незалежність і суверенітет країни, а самі, в більшості, стали рабами і потріскались на частинки, в погоні за матеріальними благами…
Країна котиться в прірву! Керівництво накраде чимпобільше і на власних літаках «змиється» за кордон, час по часу даючи рекомендації, як вижити нам. А що будете робити ви??? Чи станете гравієм, який пришвидшить падіння, чи станете горою, за якою можна заховатися???
Країна повинна знати своїх героїв, і сволоту – теж!!! В обличчя і по іменам…
Оксана Циганок, волонтер
