Немає ніякого перемир’я, – черкаський боєць “Дикої качки”

22 травня 2015, 11:22

40650d003ae47d0d4a4f629ede4e22cd

Про щоденні обстріли у перемир’я та жорстокість війни на Донбасі розповів "Новинам Черкащини" кулеметник Олександр Кравцов.

Днями до Черкас повернувся боєць з позивним "Ведмідь". Військового зустріли друзі та волонтери "Громадського Блокпосту". Сьогодні кулеметнику Олександру Кравцову виповнилося 29 років. Та за свій молодий вік хлопець відчув на собі усю жорстокість війни.

Родом "Ведмідь" із Нововолинська Волинської області. До війни протягом 10 років служив на контракті у військовій частині Черкаського гарнізону, що в селі Дубіївка, Черкаського району. Олександр – командир танку, оператор.

Та у самому пеклі так званої зони АТО став "кіборгом", захищаючи Донецький аеропорт.

Воювати пішов добровільно. Проте важко було розлучитися із сім’єю – 10-річна дочка і дружина дуже хвилювалися, коли батько йшов на фронт.

Потім у Василькові були заняття, бойове злагодження. Інструктори-кіборги з 95-ї бригади проводили навчання на Житомирському полігоні.

"Бойовики продовжують стріляти"

Зведений загін повітряних сил "Дика качка" – головний підрозділ, який продовжує займати і обороняти стратегічно важливі позиції на летовищі, відбиваючи спроби штурму противника. Після того, як термінали в Донецькому аеропорту були зруйновані, українські військові не покинули територію всього ДАПу. До цього моменту про них було взагалі мало що відомо. А саме через них, свого часу, російська пропаганда вирішила, що в ДАПі перебуває польський спецназ.
Сьогодні ж війна в аеропорту продовжується. Іноді по позиціях "Дикої качки" здійснюють понад 200 обстрілів в день.

– З початку лютого там перебував. Обстріли часто були. Піхота повзла, кожен вечір бої. Танки бойовиків стояли у селі Спартак, що біля Донецька. Це батальйон "Сомалі". Бачили у них два танки, кілька БМП та бронетранспортерів. 100-150 людей були на опорному пункті. Їхня частина стояла на відстані менше 2 км від нас, – згадує Олександр Кравцов. – Ми стояли на висоті, що прикривала аеропорт. Термінали здали, а висота наша так і залишилась. Найбільша перерва між мінометними обстрілами за останні півтора місяці – 12 годин. Я не помічав там ніякого перемир’я – бойовики продовжували стріляти. Разом з нами стояв 11-й батальйон "Київська Русь", у якому був черкащанин з позивним "Граф".

"Юра загинув у мене на очах"

За словами "Ведмедя", втрати були з обох сторін. Найболючіша – втрата бойового товариша Юрія Савіцького із селища Летичів Хмельницької області, якого наш боєць добре знав: до загону хлопці потрапили в один день.

– Загинув він під час танкового обстрілу 23 березня, – розповідає Олександр. – Ми намагалися вирахувати позицію ворожого танка, а натомість вирахували нас. Коли наш кулеметник навмання відстрілювався із ПКМ, танк відповідав одинарними пострілами, намагаючись нас виманити. На позиції були протитанкісти, вони зарядили ракету, але вистрелити не встигли. Танк поцілив прямо в бліндаж і поїхав. Я тільки встиг вийти з бліндажа і взяти рацію. Тоді у мене на очах загинув Юра…

Боєць переконаний: обстріли із танків вели не місцеві "ополченці" – це відразу було б помітно, адже вони не навчені військовій тактиці і їх легко вичислити. Все вказувало на те, що це були саме російські військові.

"Рятуючи мене, хлопці ризикували своїм життям"

Пережив "Ведмідь" і серйозне поранення. Осколок відбив частину кістки на руці, пробило легеню і шлунок. Першу медичну допомогу надавали на полі бою. Хлопці, ризикуючи своїм життя, допомагали пораненому товаришу під мінометним вогнем. Львів'яни і лікарі-волонтери з Польщі лікували Олександра у 66-ому медичному госпіталі в Красноармійську.

– Цілу ніч мене оперували – розрізали шлунок і легеню. Руку взагалі думали ампутувати. Зараз мене направили на 60 діб на реабілітацію, а потім знову повертатимусь в лікарню. Мені дали направлення в Інститут травматології і ортопедії Академії медичних наук України. Приїжджав професор Костюк, – пригадує боєць, – оглядав руку і повідомив, що потрібно відновлювати нерви на руці. Я не ворушу пальцями.

5f5950be25b07179176338065c58e570

"Помитися виходило раз на місяць"

Вже давно не секрет, що найбільше бійцям на Сході допомагають саме волонтери. Однак через обстріли іноді допомогу не могли передати протягом кількох днів.

– Волонтери могли по дві доби стояти в Авдіївці. Дороги були закриті, постійно тривали обстріли. Так само бойовики обстрілювали дорогу на Опитне. Щоб потрапити на висоту до нас, узгоджували тільки з нашим черговим. Якщо хтось виїжджав, не погоджуючи, то відразу відкривали вогонь на ураження, – розповідає "Ведмідь". – Найбільша проблема була лише з водою. Так, помитися виходило раз на місяць, коли волонтери привезли будку з водою і помили два батальйони. У нашому загоні хлопці лазили брудні, як чорти. Взимку ми ще могли розтопити сніг, руки помити чи вмитися. Попити чаю чи кави теж вдавалось нечасто. Бувало, що на добу дають 10 літрів на всіх.

"Ополченці йдуть на війну, як на заробітки"

За тиждень до ротації бійці "Дикої качки" розбили колону бойовиків і взяли 5 офіцерів з документами, які підтверджували громадянство Російської Федерації, та двох місцевих "ополченців".

– Ми передали російських військових працівникам СБУ, а місцевих "ополченців" вони не захотіли забирати. Коли ми їх допитували, один розповідав, що його жінка змусила заробляти гроші, тому він тут опинився. А інший сказав мамі, що поїхав на заробітки, а поїхав на війну, – каже Олександр. – Коли був обстріл із "САУшок" з терміналів аеропорту по Авдіївці, полонених просто вивели на вулицю показати, як бойовики обстрілюють міста і села. Вони не вірили своїм очам і каялися, а один ополченець почав плакати, бо у нього там живе мати.

Поділитись

Коментарі

Вгору