Вона плаче, дякує за чай з печивом, просить не фотографувати і розповідає свою історію. І від цієї розповіді у волонтерів Гуманітарного центру ЧМР, які за місяці великої війни бачили чимало людського горя, на очі мимовільно навертаються сльози.
Пані Євгенія з чоловіком та двома синами приїхала з Херсонщини. Попри те, що її рідне село нині в окупації, виїжджати не збиралися. За домівку тримав старший син з інвалідністю та маленькі учні, які з нетерпінням очікували 1 вересня.
А потім до її хати прийшли чужинці з автоматами. Жінка, плачучи, розповідає: окупанти порпалися в речах, забирали те, що їм подобалося. А на вчителів влаштували справжню облаву. Погрожували: якщо будуть вчити дітлахів за українською програмою, всі опиняться «на підвалі» з пакетом на голові.
Родина вирішила тікати. Вибиралися вночі чорними шляхами через ворожі блокпости. Їхали в нікуди. Випадково в мережі натрапили на номер телефону Тетяни Діденко – координаторки Гуманітарного центру. А вже вона телефоном спрямувала їх у Черкаси.
Пані Євгенія дякує за допомогу, а ще повторює: «Не вірте ворожій пропаганді про те, що Херсонщина – проросійська. Там усі моляться за перемогу України і з нетерпінням чекають наших хлопчиків».
За повідомленням Гуманітарного центру ЧМР
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
Однозначно!
Так, Херсонщина (містечка і села) – не ватна, а от обласний центр – місто Херсон – тут ситуація не така райдужна