Історик-музеєзнавець за освітою, а в мирний час - звичайний будівельник із Канева. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Андрій Коляда не вагався: він знав, що піде на війну, попри те, що мав законні підстави залишитися вдома, пише Дніпрова зірка.
Військової підготовки Андрій не мав, тож спершу долучився до Канівського добровольчого формування територіальної громади, щоб навчитися володіти зброєю, а наприкінці 2022 року вже став до лав Збройних Сил України. У свої 44 роки Андрій був у добрій фізичній формі - далося взнаки юнацьке захоплення боксом.
- Усе життя мріяв про десант, тому його й обрав, - усміхається Андрій. - Дружина була проти, сперечалися, мало до розлучення не дійшло. Та я все ж став добровольцем.
Андрій пройшов вишкіл у навчальному центрі десантно-штурмових військ. У кінці курсантам запропонували спробувати себе в розвідці. На роздуми дали добу. Наступного ранку лише 37 із 600 погодилися. Серед них був Андрій Коляда.
У розвідшколі обрав спеціальність навідника-розвідника, відтоді його незмінним супутником став кулемет вагою 12 кг плюс 50 кг боєкомплекту.
Далі знову було навчання в Україні і за кордоном. Перед літнім контрнаступом 2023 року Андрій влився і воював у складі 82-ї десантно-штурмової Буковинської бригади. До речі, командиром його взводу був лейтенант Микола Білоус, який загинув й посмертно був удостоєний звання Герой України.
Після ще одних курсів Андрій отримав додаткову спеціальність - снайпер-розвідник. На Запорізькому напрямку виявляв позиції росіян, спостерігав за пересуванням техніки, коригував вогонь, знищував ворога.
У важких боях бригада звільняла село Роботине - синьо-жовтий прапор над ним символічно замайорів у День Державного прапора - 23 серпня. До цього у звільненому Роботиному синьо-жовтих знамен не бачили півтора року.
Потім були нові пекельні штурми, прорив ворожої оборони, вихід до "лінії Суровікіна" - бетонних укріплень, за допомогою яких русня намагалася втриматися після поразок на Харківщині, Донеччині та Херсонщині.
До кінця 2023 року Андрій провоював у складі 82-ї бригади. Взимку мусив перервати службу - пошкодив спину, знадобилося серйозне лікування.
- Попередив дружину: повернуся на фронт, щойно підлатаюся, - каже Андрій.
У Каневі, поки проходив реабілітацію, влаштувався на місцеве підприємство. «Дехто з заводчан, маючи броню, казав, що це не їхня війна. Мовляв, хай спершу йдуть на фронт депутати. Але чекати депутатів - марна справа. Знищувати ворога треба вже сьогодні», - наголошує боєць.
У березні 2025 року Андрій знову став у стрій - цього разу у складі 425-го окремого полку безпілотних систем. Його нова спеціальність - корегувальник БПЛА.
- Моє завдання - виявити ціль і вести пілота до неї, - пояснює воїн. - Це командна робота: бачити, чути, діяти швидко.
Під час виконання одного з завдань на Сумщині, коли Андрій із побратимами доставляли бійцям боєприпаси, їхній автомобіль вразив ворожий дрон. Водій загинув. Андрій дістав поранення і важку контузію. Він потрапив до госпіталю, переніс складну операцію - лікарі вставили йому імплант у праве вухо. Після лікування приїхав додому на відновлення, трохи відпочив. А вже за кілька днів, 8 листопада, він знову повертається на фронт.
- Чоловіки мають захищати свою землю, - говорить Андрій. - Поки дехто в тилу чекає, що депутати чи їхні сини підуть воювати, хтось же мусить стримувати ворога, щоб він не увірвався до наших осель.
На Андрія з війни чекають мати Євгенія Григорівна й батько Іван Петрович, дружина Вікторія, брат Олег і п'ятеро синів - В'ячеслав, Владислав, Вадим, Микита і Давид.
- Не хочу, щоб мої діти воювали, - каже Андрій. - Тому воюю сам. Чим більше орків ми знищимо сьогодні, тим менше залишиться роботи для наших синів...
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
