Начальник групи підводного розмінування Сергій Горобець з Умані - один із тих водолазів в Україні, кому офіційно дозволено працювати на глибині 50 метрів. І хоча за його плечима чималий досвід роботи, він зізнається - кожне занурення - як перше. Щоденні занурення у темряву, робота на дотик у каламутній воді, пошук вибухонебезпечних предметів і зниклих безвісти - усе це вимагає дисципліни та командної злагодженості.
У нього немає талісманів, але перед кожним спуском він мовчки каже собі: "Боже, поможи".
Сергій прийшов до служби в ДСНС, бо побачив в ній сенс. У пожежі він бачив допомогу, але хотів спробувати щось нове, екстремальне. Так і залишився на службі на посаді водолаза.
Складнощів у професії багато, одна з них - обмежена видимість.
"У Дніпрі - краща видимість, а в ставках, озерах - її взагалі немає. Все доводиться робити на дотик. Це ускладнює і обстеження гідроспоруд, і пошук потопельників, і роботу з рибозахисними конструкціями", - розповідає Сергій.
Ще один фактор - низькі температури, при яких водолази не можуть довго працювати.
Найемоційніша частина служби - пошук людей. Найскладніше - шукати дітей та бачити емоції їхніх батьків.
Зимові виклики зазвичай точніші, бо люди бачили, де людина провалилась під воду. А от влітку - складніше. Ніхто нічого не бачив. Лише "десь там". І можна шукати тиждень, два, три. Течія також ускладнює роботу: "Якщо потерпілий потонув і його підхватила течія - це ускладнює пошуки".
Найбільший ризик - виявлення вибухонебезпечних предметів.
"Якщо вода мутна, взагалі немає видимості, то усе проводиться на дотик. І все одно береш у руки вибухонебезпечний предмет. Це найекстремальніше».
Сергій Горобець пояснює, що у роботі їм допомагають підводні та надводні дрони, завдяки яким вони обстежують квадрат території. Тоді, дивлячись через екран, водолази можуть ідентифікувати цей предмет і приймають рішення: дістати його чи знищити на місці.
Працюють водолази у гідрокостюмах, вони бувають мокрого та сухого типу. Влітку вони одягають мокрий, який допомагає не замерзнути, взимку - сухий, щоб, відпрацювавши, його було легко зняти і залишитися сухим. Обов'язковими елементами екіпірування є балон, компенсатор, маска, ласти, трубка та ніж. Ніж - обов'язковий, потрібен у разі, якщо водолаз десь заплутається.
Загалом - усе індивідуально. Одному водолазу балону вистачає на годину, іншому - на півтори, комусь - на дві. Можна його використати і за 40 хвилин (за поганих умов для роботи - течія чи глибина). Чим швидша течія та глибше занурення, тим на менше вистачає балону.
Найбільша глибина, на яку занурювався Сергій Горобець, - 50 метрів. За його словами, це відбулося у Франції, де він проходив спеціальне навчання з підводного розмінування. Там же отримав відповідний сертифікат та диплом інструктора.
"Найголовніше, - зазначає Сергій, - пройти бар'єр 3-6 метрів, а там вже воно не відчувається. Що 12, що 15, що 20 метрів, що 50. Єдине питання - правильне повернення на повітря".
Водолаз пояснює: після роботи на глибині обов’язкове відстоювання на декомпресійній зупинці. Наприклад, якщо фахівець працює 40 хвилин на глибині 21 метр, то він має зупинитися на три хвилини на глибині трьох метрів. Зі збільшенням глибини зупинка подовжується: "Можемо відстоюватися на 9, 6 або 3 метрах".
За словами Горобця, тремтіння перед спуском - нормальне явище: "Але воно проходить, коли ти робиш перший вдих під водою. Ти чітко знаєш, що тобі треба зробити. Чітка задача - і чітке її виконання".
Важливу роль відіграє колектив - має бути працюючий водолаз, забезпечуючий, страхуючий та керівник водолазних спусків.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
