Мало що може так об’єднувати сім’ю, як вечір за настільною грою. Сміх, азарт, веселі коментарі, трохи примружені очі, коли хтось планує стратегічний хід — у такі моменти створюються теплі спогади та справжня емоційна близькість. Але є одне «але», яке знайоме багатьом батькам: дитина, особливо у віці від 4 до 10 років, починає нервувати, злитися або навіть плакати, коли програє. Здавалося б, звичайна гра — а настрій зіпсований у всіх. Чому так відбувається і що з цим робити? Як не відбити інтерес до настільних ігор і водночас навчити дитину справлятися з поразками? Розбираємося разом із педагогами, психологами та батьками, які вже через це пройшли.
Програвати у дитинстві — це боляче
Почнемо з важливого: вміння програвати — це не вроджена якість, а навичка, яка розвивається з часом. Діти дошкільного та молодшого шкільного віку ще не вміють стійко регулювати емоції, не до кінця усвідомлюють, де закінчується гра і починається реальність, а їхня самооцінка поки формується — і нерідко вона безпосередньо залежить від перемог і поразок.
Якщо протягом партії все йшло добре, а наприкінці виявляється, що переміг хтось інший — це може сприйматися майже як зрада. Для нас, дорослих, це всього лише картка, фішка, очко, але для дитини — крах старань, зусиль і вкладених емоцій. Не дивно, що в такі моменти вона зривається, кидає кубики, йде з-за столу або ображається на всіх учасників.
Чому не можна уникати поразок
Батькам часто хочеться піддатися спокусі та дати дитині перемогти. Навмисно. На догоду її настрою. Особливо якщо сльози, крик і викинута у стіну коробка псують весь вечір. Але насправді регулярні підставні перемоги тільки погіршують ситуацію.
Коли дитина завжди виграє, вона не вчиться справлятися з емоціями поразки, не розвиває стійкість до фрустрації, не бачить необхідності вдосконалювати навички та стратегію. У житті, на жаль, не завжди все буде за сценарієм, і важливо, щоб перша зустріч з цією реальністю не була занадто болісною.
Настільні ігри — ідеальне середовище для відпрацювання цієї навички. У безпечних умовах, без ставок, без приниження. Просто легке розчарування, яке можна обговорити, пережити, прийняти.
Які ігри вибирати для таких випадків
Якщо ви тільки почали занурюватися у світ настільних ігор із дитиною, найкраще підійдуть кооперативні ігри — там всі грають за одну команду проти умов гри. Це допомагає відчути азарт і радість від спільної справи без тиску: хтось переможе, а хтось — ні.
Поступово можна додавати більш змагальні формати, де важлива не тільки удача, але й стратегія, логіка, увага. Головне — вибирати ігри за віком, щоб дитина не відчувала себе завідомо слабшою.
На https://eva.ua/ua/13524/nastolnye-igry-pazly/ представлений великий вибір настільних ігор, які підходять як для найменших, так і для школярів — від простих навчальних карток до захопливих логічних баталій і сімейних квізів. Зручно, що можна відразу підібрати потрібний вік, тематику або жанр, і вибрати те, що підійде саме вашій дитині.
Що робити, якщо програш спричиняє істерику
Якщо ви зіткнулися з тим, що навіть після декількох партій дитина продовжує важко сприймати поразки, важливо не сварити її за це. Ось кілька рекомендацій, які дійсно працюють.
1. Підтримайте емоції. Не знецінюйте почуття дитини. Замість фраз «Ну, не реви, це ж просто гра» скажіть «Я бачу, тобі дуже прикро. Ти справді старався та хотів перемогти». Така підтримка допомагає дитині зрозуміти, що її почуття — нормальні, і ви поруч.
2. Зніміть акцент із результату. Фокусуйтеся не на тому, хто виграв, а на тому, як йшла гра. Обговоріть, які ходи були вдалими, що особливо сподобалося, як смішно все вийшло. Це формує у дитини звичку цінувати процес, а не лише результат.
3. Вчіть через власний приклад. Програйте самі — і покажіть, як ви з цим справляєтеся. «Оце так, я програв! Ех, а так сподівався на цей хід! Ну що ж, спробую наступного разу по-іншому». Дитина переймає вашу модель поведінки.
4. Розбирайте ситуацію після гри. Спокійно, без емоцій. Запитайте, що їй не сподобалося, чому вона засмутилася, як думає, що можна зробити наступного разу. Це розвиває рефлексію і вчить краще розуміти себе.
5. Додайте гумору. Іноді програш можна перетворити на театральну сценку, де «нещасний переможений» трагічно падає на диван, а потім із реготом встає. Гра — це гра, й іноді навіть пародія на емоції допомагає їх пережити легше.
А якщо це не допомагає?
Якщо істерики трапляються занадто часто та яскраво, варто задуматися: можливо, справа не в грі як такій, а в загальній емоційній чутливості дитини. Деякі діти більш сприйнятливі та важко переносять навіть незначні фрустрації. Тут може допомогти м’яка психоемоційна робота: дихальні практики, казкотерапія, бесіди про почуття, ігри, де дитина сама встановлює правила та контролює процес.
Іноді корисно на деякий час взагалі прибрати настільні ігри з поля сімейного дозвілля, дати емоційний перепочинок. Повернутися до них пізніше з новими підходами та іншим ставленням.
Настільні ігри — це не тільки про веселощі. Це про спілкування, командну роботу, розвиток інтелекту, зокрема емоційного, та життєво важливих навичок. Уміння програвати — одна з них. І чим раніше дитина почне з нею знайомитися, тим легше їй буде в майбутньому справлятися з більш серйозними викликами.
Грайте, пробуйте, спостерігайте, підлаштовуйтеся — і нехай програші будуть не приводом для образ, а кроком до зростання. Навіть поразка може бути виграшем — якщо поруч є дорослий, який вміє її правильно обіграти.
Реклама
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
