Ексклюзивно для «Про все» учасники гурту «Латексфауна», соліст якого родом із Тального, розповіли про популярність, чорний гумор, стосунки з фанатами та компліменти від дівчат, які вони отримують. А також про те, чому їх хочеться в один момент затягнути в ліжко, а в інший момент – з’їсти.
Оскільки музиканти гурту вважають однією з "родзинок" своєї творчості український суржик, ми подаємо спілкування із ними мовою оригіналу.
Незважаючи на те, що Дмитро Зезюлін родом із Черкащини, гурт уперше приїхав до Черкас на «Гайда-Фест 2020». Соліст розповідає, що своє життя п’ятеро учасників гурту пов’язали з Києвом – містом, де всі живуть.
Гурт «Латексфауна» був створений ще в 2015 році. Однак два тижні тому у них дещо змінився склад – на зміну гітаристу Костянтину Левицькому прийшов Ілля Случанко.
Незвичайна назва ж – витвір фантазії хлопців.
- Ми просто хотіли, щоб вона не повторювалася. Якщо написати в «гуглі» назву гурту, то щоб ми були одні такі, - зазначає Дмитро.
- Яка найцікавіша історія створення пісні у вашому гурті?
- Це, мабуть, «Дослідниця». Найприкольніша історія. Вона написана за п’ять хвилин вдома під гітару, а ми за одну репетицію записали аранжування й отримали хітову пісню. Це найшвидша історія нашої пісні, - ділиться дмитро Зезюлін.
- А є якісь традиції у гурту?
- Ми час від часу ходимо в баню. Це не те щоб традиція, але за можливості після концерту ми йдемо в неї, - розповідає Дмитро Зезюлін, соліст.
- Це дуже добре розслабляє, - ділиться Олександр Димань, бас-гітарист. – Коли ти «відгоцав», вимотався, а потім тебе ще й баня перетворює на котлетку.
- У вас доволі специфічний гумор. У повсякденному житті ви так само жартуєте?
- Ми не намагаємося позувати, ми такі, - каже Олександр Димань. – Ми не надуваємо щоки щоби бути кимось. Що це дасть?
- Якби ми не могли жартувати в житті, то не змогли б і в піснях, і на наших сторінках, і на концертах так розмовляти. Тобто це все «від сірдєчка» і від душі. Жартувать потрібно трішечки «запрєтно», - додає соліст.
- Які у вас взагалі характери?
- Я взагалі холерик, - розповідає Діма. – Ілля (гітарист) також холерик. Макс (барабанщик), мабуть, сангвінік. Саша (клавішник) – флегматик. А Саша (бас-гітарист) – меланхолік.
- Я взагалі нервовий, - розповідає Саша. – Хтось, наприклад, написав якийсь хейт і я дуже близькою приймаю до серця хоча й розумію що не варто. Я розумію що немає сенсу, але настрій погіршується моментально.
- І ти не звик до цього за п’ять років існування гурту?
- Ні. Я ще не знайшов на це відповіді для себе, - сміється басист. – Я тяжко це переношу.
- Взагалі-то я теж дуже емоційний. У мене від ненависті до кохання один крок. Але якщо я кричу, матюкаюся, сварюсь - я так насолоджуюся життям. Мені так нормально, я так живу. А Саша рознервувався – і все. Але він намагається у собі все це пережить і подавить, - розповідає Дмитро Зезюлін.
- У скільки років ви пов’язали себе з музикою?
- У музичну школу я пішов давно, але вона мені нічого не дала, - сміється Олександр Димань. – А перші музичні спроби, коли вже почали щось дійсно виходити, були у студентські роки, мабуть. У нас просто не було бас-гітариста, тому я купив гітару і так все почалося. Це був 2006-2007 рік. Трохи пізніше я привів у групу Сашу. Знав що він добре грає на клавішних. Потім до нас прикріпився Максімка.
- Я в десятому класі взяв у руки гітару і почав учить пісні, які мені подобаються. Наприклад «Зачєм топтать мою любов?». Я тоді дуже любив одну дівчинку і думав що коли вона почує як я граю цю пісню, то зрозуміє мої почуття і ми будемо разом і назавжди. Але так не сталося. Після того, як я таким чином потрапив у музику, почав писати свої пісні, - згадує соліст.
- Як ви ставитеся до того, що ваші пісні називають музикою наркоманською або для сексу?
- Для нас це взагалі комплімент, - кажуть хлопці. – Якщо музику називають наркоманською – отже вона дивна. Якщо дивна – значить, виділяється. Це круто. А про те, що музика для сексу – це взагалі дуже приємно.
- Вам подобаються усі ваші пісні?
- Так, звісно. Просто одні є більш «удачні», інші – менш. Одні ти хочеш переслуховувати у плеєрі, другі – ні. У нас вони поділяються більше на ті, які хочеш або не хочеш грати на концертах. Це «Антиутопія», «Слон» і «Поліція», - розповідає соліст.
- У вас часто виникають якісь дискусії чи проблеми під час створення пісні?
- Ні, ми просто робимо поки не буде красиво. Це зрозуміло усім із групи коли наступає такий момент, нема про що навіть розмовлять, - розповідає Дмитро Зезюлін. – У нас немає жодного авторитаризму в гурті, дослухаємося один до одного. Востаннє, наприклад, ми робили пісню. І хлопцям не сподобався другий куплет. Вони пояснили що він, порівняно з попереднім, програє. Я його переробив без питань.
- Наш головний принцип – це, мабуть, плюралізм, - коментує Олександр Димань. – Усі правки ми приймаємо, слухаємо один одного і дослухаємося. Це все дуже делікатно.
- От існує таке правило, мовляв у команду необхідно набирати різних людей. У нас якраз так і сталося: ми всі дуже різні, але завжди доходимо до спільної думки. І всім подобається те, що ми робимо, - зазначає Олександр Мильніков, клавішник. – Коли трек починає бути класним, це розуміють усі.
- Фани вас дуже люблять, у вас із ними просто таки зовсім інша атмосфера на фестивалях чи концертах. А як ви ставитеся до фанатів?
- Отлічно, ми їх любимо, - коментує Діма. – Фотографуємося, розмовляємо, спілкуємося, звісно. Вони нам цікаві. Буває що вони «тусять» із нами в гримерці.
- А флірт із фанатками дозволяєте собі?
- Флірт – це, звісно, будь ласка. Просто ми почали займатися музикою доволі дорослими, у нас уже були наші «женщіни», того ми вже старі для такого, - сміється Дмитро Зезюлін. – Наші стосунки ми всі розпочали ще до приходу в «Latexfaunу». Зараз ми всі одружені.
- Вважаєте себе секс-символами через увагу фанаток?
- Так. А Діма так узагалі, - жартує Олександр Димань.
- Я взагалі дуже подобався усім жінкам увесь час. У садку мене всі дівчата любили, у школі всі дівчата хотіли, в інституті всі дівчата були в захваті від мене. Та навіть зараз.
- А як до цього ставляться ваші жінки?
- Дуже ревнують нас сильно, - каже Діма. – Та жартую, насправді ні. Вони знають що ми нічого такого не будемо робити.
- Я перед кожним концертом читаю список того, за що я отримаю «по шапці», якщо зроблю щось не так, - ділиться Максим Гребінь, барабанщик.
- Які найнезвичайніші компліменти вам робили дівчата?
- Мене одного разу після концерту у «Файному місті» одна дівчина взяла за попу і сказала: «тебе хочеться в один момент затягнути в ліжко, а в інший момент – з’їсти», - згадує Дмитро Зезюлін.
- Взагалі коли ти після концерту, то все, що тобі кажуть, проходить повз, - ділиться Ілля Случанко, гітарист. – Ти тільки відіграв і тобі хочеться відпочити. Я повністю віддаюсь на сцені і стан після концерту такий самий, як і після 10-годинного тренування в спортивному залі.
- Але компліменти – це завжди приємно, - зазначає басист.
- Ви більше позиціонуєте на сцені як «шибайголов», але насправді в житті всі ви вірні. У вас ніколи не було бажання створити кліп зі своїми дружинами, показати частину сімейного життя?
- Ми не хочемо цього. Навіщо особисте життя виносити кудись? – відповідає соліст Дмитро Зезюлін.
- У кожного артиста є образ, на який цікаво дивитися. Образ – це те, чого немає в реальному житті, що ти собі дозволяєш. Насправді у побуті ми абсолютно такі самі, як і всі ви, - коментує Ілля Случанко.
- Як на мене, то особисте з творчістю змішувати – це остання інстанція. Коли всі про тебе забули, а ти хочеш хоча би чимось привернути увагу до себе, - зазначає Олександр Димань.
- А ви ж десь працюєте окрім гурту ще?
- Звісно. Діма працює у рекламі, а я більше перекладачем зараз, - розповідає басист. – Моя робота полягає в тому, що я зранку приходжу, читаю різні газетки різними мовами й потім найцікавіші статті перекладаю. На розмовному рівні я знаю окрім рідних мов ще польську та англійську, але перекладаю ще й на німецьку.
- Наскільки я знаю, усі кошти, які ви заробляєте, ви раніше вкладали у музику та гурт. А зараз як? Ви виходите в плюс?
- Ми завжди виходимо у плюс, але зараз ситуація не змінилася. Гроші ми залишаємо у фонді гурту бо у нас є плани, а утримувати гурт – це не так і дешево, - коментує Дмитро. – Раніше ми докладали гроші сімейні, з власних кишень, а зараз – із доходів гурту. Нині триває інвестиційний період, але кошти йдуть на покращення гурту, а не на його існування.
- Ми могли б узяти гонорар і поділити його, від цього гурт не припинив би існування, - зазначає Олександр Димань. – Але нам хочеться зробити цікавіше, крутіше, краще. Музика – це наш пріоритет.
Спілкувалася та підготувала Євич Аліна
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
