Третій президент України Віктор Ющенко нещодавно відвідав Черкаси. Як голова Наглядової ради Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького він взяв участь у презентації концепції інноваційної трансформації закладу вищої освіти. Політик розповів, що поєднує його з Черкаським національним і Черкащиною протягом багатьох років, яка "зброя" для України є вирішальною у війні проти росії та які завдання перед собою має ставити сучасний університет.
— Вікторе Андрійовичу, Ви сказали, що "ключова зброя сьогодні, навіть під час такої агресивної війни, це український дух". Чому Ви переконані, що саме завдяки цьому ми переможемо?
— Можна навести багато історичних прикладів. 17 мільйонів жителів Північного В'єтнаму за 9 років перемагають першу армію світу – США. Як ви думаєте, у цих 17 мільйонів джерелом перемоги була зброя, краще обладнання, літаки, танки? Ні. А що в них було сильніше? Дух. Правда, знадобилося 9 років кривавої боротьби. Щоб цей дух був, необхідно навчитися говорити "одним голосом". Щоб ми відчували, що ми сім'я, що нас не можна поділити.
Мені протягом багатьох років було заздрісно дивитися на польську націю, яка дуже консолідовано йшла, наприклад, у питанні євроінтеграції: 90-95% поляків прагнули до цього. Коли я став Президентом України, у нас цей показник був 21%. Понад 70% населення Польщі поділяли прагнення країни до колективної європейської безпекової політики, а в нас його поділяли лише 14% людей.
Сьогодні Україна переживає велику драму. Виникає запитання – чому така маленька держава, як Литва, цього не переживає? Чи Естонія, Чехія, Болгарія, Румунія та будь-яка інша країна Східної Європи, яка починала разом із нами? Тому, що вони обрали західну модель безпекової політики та економічної інтеграції, свобод, демократії. Тут є суто історичне пояснення. Ми 350 років не мали своєї держави, ми були першою й найбільшою колонією росії. Лише 163 роки тому в росії прийняли закон, який скасував кріпацтво, заборонив людей міняти на собак. Європа не знала такого рабства, такого понівечення людського духу, який переживали ми.
Обов'язковою умовою національного успіху будь-якої країни є дві-три базові речі. На першому місці стоїть вирішення національного питання.
Через нього вирішується внутрішня інтеграція нації. Національне питання поєднує мільйони людей мовою, пам'яттю, культурою, вірою, звичаями, традиціями.
Нам треба навчитися говорити одним голосом, тобто мати усвідомлене розуміння місії національної мови. Те саме стосується історичної пам'яті, звичаїв, навіть національної кухні. Наші пращури сотворили цю культуру і це те, що творить наше національне усвідомлення сьогодні.
А національне питання найкраще вирішується, коли ми приймаємо свободу й демократію. Це другий базовий аспект. У нас проживає багато національностей. Коли ми вживаємо слово "нація" й говоримо про національне усвідомлення, ми, безумовно, маємо на увазі політичну українську націю. Коли, скажімо, грек, який проживає в Маріуполі, на запитання "хто ти такий?" відповідає "я українець".
Оці всі речі нас підводять до розуміння того, що ми живемо однією політичною нацією, ми цілі, нас не розпиляєш мовою, пам'яттю, культурою, звичаями тощо.
І останнє – безпекове питання. Це, звичайно вибір, який залежить від нації. Так сталося, що ми живемо на прикордонні з 32-ма країнами, які обрали модель колективної безпеки. Саме ця модель породила базовий, фундаментальний принцип – "один за всіх і всі за одного". Дуже часто перемагає не зброя, а колективний солідарний принцип. Жодна країна не може наростити самодостатні оборонні сили, а завдяки концепції колективної безпеки це можливо зробити. Тому за 75 років жодна країна-член Північноатлантичного альянсу не втратила жодного квадратного сантиметра своєї території.
Та трагедія, яку Україна переживає сьогодні, це українська відповідь росії не за останні 2 чи 10 років, це наша відповідь за всі 350 років поневолення. Це завдання не є легким, воно накопичене та має дуже багато підтекстів, які одним рішенням не зміниш. Бо в нашому суспільстві є різні покоління, для когось із них питання, про які ми зараз говоримо, є неактуальними.
Але все-таки у нашій визвольній війні у нас є 54 країни-союзники. Нагадаю, що на третьому-четвертому році Другої світової війни антигітлерівський союз був сформований з 53 країн. Іншими словами, світ такого мілітарного альянсу ще не бачив. А це говорить про те, що місія України – чесна, справедлива, нас розуміє і підтримує більшість демократичних країн. Бути українцем сьогодні, я думаю, це велика честь.
— Світ змінюється, змінюємося ми і змінюється Черкаський національний університет. Що для Вас є ключовим у презентації концепції інноваційної трансформації ЧНУ, яку озвучив ректор закладу?
— Нашим завданням є те, щоб з університету вийшла людина, яка, першочергово, несе найвище звання громадянина України. Це людина патріотична, яка любить нашу мову, шанує культуру та може нести українські цінності в світ. Коли ми говоримо про відповідальність нашого університету, дуже важливо, щоб ми мали на увазі не лише академічні знання.
На території Черкащини розташоване найбільше місто епохи неоліту – трипільське поселення на території сіл Легедзине й Тальянки. Це поселення ІІІ тисячоліття до н.е. займало площу 450 гектарів. Що ми про нього знаємо, як популяризуємо? Цим і займаються науковці університету.
У XX столітті Україна шість разів проголошувала незалежність. У нас було багато повстанських рухів. Черкащина багата такими історичними прикладами. А що ми знаємо про Холодноярську республіку?
Окрім черкащан та науковців ЧНУ ці питання мало хто ставить на порядок денний.
Але у нас є союзник – регіональна влада. У співпраці з нею університет може бути дотичним до регіональних завдань. Навчальний заклад не повинен оминати актуальні питання, якими живе область.
У розумінні коріння нашої історії Черкащина – дуже повчальна та показова. Університет щороку проводить наукові конференції, присвячені Тарасу Шевченку, Богдану Хмельницькому.
Концепція трансформації університету до 2030 року повинна містити не тільки обов'язкові академічні освітні програми, але й ті питання, які стосуються краю і можуть бути актуальними та цікавими для всієї країни.
— Вікторе Андрійовичу, у 2022 році Ви вручили дипломи магістрам ЧНУ, сьогодні Ви приїхали на презентацію концепції трансформації університету. До повномасштабної війни теж не обділяли увагою цей навчальний заклад. Чому підтримуєте ці взаємини з університетом, що знаходите в цьому для себе?
— У середовищі, де я виховувався, якщо ти хочеш найсоковитіше висловитися про Україну та українство, тобі обов'язково згадуються Черкащина і Запоріжжя. Запоріжжя – це козацтво, воля, колиска демократії. Таких демократій на той період не було в Європі. У жодній з європейських країн не обирали правителя прямим голосуванням на раді, всі передавали владу дітям, онукам у спадок. А в нас була демократія, яка привела до того, що Україна перша виписала свою Конституцію, на 70 років раніше, ніж з’явилася американська, і на 90 років раніше від польської.
А другий край – Черкащина – дала Україні мислителів, вільнодумство і взагалі національну ідею, перш за все, завдяки Тарасу Шевченку.
З Олександром Володимировичем (ред. – ректором ЧНУ ім. Богдана Хмельницького) ми пройшли багато випробувань, починаючи з 70-х років ХХ століття.
Коли мені запропонували очолити Наглядову раду університету, в нас вже було багато пройдено разом. Ми з пів слова розуміємо один одного, сповідуємо однакові цінності та добре знаємо, за що маємо боротися, а що можна ігнорувати. І це дуже раціоналізує наші відносини. Тут мені легко. Я не говорю багато лише тому, що знаю: що мене розуміють ректор, викладачі, вчена і Наглядова рада. Ми – однодумці.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
