До дівчини підійшли на вулиці, у магазині чи аеропорту та запропонували спробувати себе у модельному бізнесі. Так розпочиналася кар’єра відомих моделей Жизель Бундхен, Наомі Кемпбелл, Ірини Шейк, Кейт Мосс. Їхній шлях до популярності стартував за якоюсь дивовижною закономірністю. Робота, про яку мріють тисячі, сама їх знайшла. Поки не так гучно, але за схожими обставинами, розпочалася кар’єра у модельному бізнесі черкащанки Лідії Білик. Активна, життєрадісна та з відмінним почуттям гумору вона мала багато мрій. Ледь не стала танцюристкою, хіміком, журналістом і про обкладинки журналів та модні покази навіть не думала. Історію черкащанки дізнавався сайт vikka.ua.
Лідії Білик 21 рік. Вона почала працювати моделлю у Бангкоку. Він став першою сторінкою в її підкоренні Азії. Після Тайланду дівчина працювала у Китаї, Тайвані, Південній Кореї та Туреччині. З нею підписували контракти найвідоміші агентства. За словами самої Лідії, її робота – майже справжня мрія, звичайно, якщо не зважати на небезпечні для здоров’я і навіть життя ситуації.
Та про все з початку. Ліда народилася та виросла на Черкащині у місті Кам'янка.
"Таке собі тихе місто, але я завжди кажу всім, що там якийсь період жив Пушкін, та ще й тусив там із Чайковським і декабристами. І тоді всі уявляють це місто якимось супердавнім і, можливо, навіть кльовим", – розповідає черкащанка.
Незважаючи на те, що модель намагається додати у своїх розповідях якусь цікавинку малій батьківщині, сама вона у рідному місті ніколи не нудьгувала. Займалася у театральному гуртку, вчилася в'язанню, малюванню, плетінню з бісеру, намагалася виробляти кераміку, ходила на вокал та грала на фортепіано.
Доленосна зустріч відбулася у Черкасах, коли Лідія поверталася з університету. До неї підійшли дві дівчини. Вони розповіли про фотошколу і моделінг, дали свою візитку і запросили на пробні зйомки.
"Я довго вагалась, бо не зовсім розуміла, як зможу працювати у моделінгу і взагалі, що вони від мене хочуть. Потім все-таки пішла і відтоді все змінилося. Дівчата – Аліна і Лєра Технорядко взяли мене до свого агентства. Тоді вони самі тільки починали, повернулися з-за кордону і вирішили спробувати відкрити власну справу. Я дуже їм вдячна за те, що вони мене знайшли, навчили позувати, влаштовували дефіле, зйомки, розповідали про моделінг, навіть влаштовували уроки з англійської. За рік вони вже зробили мені перше портфоліо і почали шукати контракт. Вирішили відправити для першої поїздки у Бангкок", – пригадує черкащанка.
Згадує, що тоді у Тайланді отримала гарний досвід, адже у бізнес потрапила майже з нуля.
"Відразу самій довелося їздити на кастинги. Мені просто давали адресу і іноді надруковану карту. Але вона не дуже допомагала. Англійська моя шкандибала. Але я людина відкрита, тому відразу здружилася з бразильцями. Вони в усьому мене підтримували, взяли у свою компанію і вчили португальської. Я не знаю, як так вийшло: я погано говорила англійською, але хотіла вивчити португальську, бо ми дуже здружилися", – розповідає Лідія.
Каже, що у своїй першій поїздці за кордон спілкуватися з іноземцями було набагато легше, ніж з україномовними та російськомовними колегами.
"Спочатку моєю співмешканкою була дівчина Діана з Канади. Це теж зіграло роль. З іноземцями мені було просто і весело. Потім, коли мене переселили в іншу квартиру до росіянки, українки й литовки, було важко. Дівчата мене не любили. Я занадто багато говорила і все розпитувала, нічого не знала і працювала. Вони вважали мене товстушкою. Так, власне, і було. Але я працювала. Потім я з ними потоваришувала. Особливо з українкою Юлею", – каже Лідія.
Із Бангкоку дівчина привезла свій перший журнал, каталожні фото, досвід, нові дружні стосунки та враження. І найголовніше – усвідомлення, чим хоче займатися у майбутньому.
При цьому черкащанка підкреслює, що наразі конкуренція в модельному бізнесі шалена. Дуже багато моделей. Світ став більш комунікабельним завдяки інтернету. Агентства часто проводять відкриті кастинги й пишуть про це в соціальних мережах.
"Мені у моїй роботі все подобається. Лише іноді здають нерви не через кількість робочих годин, а через якісь непорозуміння з візажистами чи менеджерами з агентства. Найбільше цим славиться Китай. Стандартний каталог знімають приблизно годин за 8. За цей час тебе переодягнуть більше ста разів. Колись я працювала 12 годин і там було десь 350 комплектів одягу. Під час показів для моделей практично завжди однакова "улюблена система": приходиш о 7-8 ранку, а початок шоу о 19:00 чи 20:00. І ти там просто нудьгуєш. Такий стиль у азіатів", – розповідає про нюанси роботи модель.
Одна зі зйомок стала для Лідії справжнім випробуванням. У Тайланді вона мала позувати для одного з дуже відомих тепер фотографів.
"Перед цим вони знімали іншу модель з нашого агентства на березі океану і я думала, що мене теж туди повезуть. Їхали ми більше двох годин і приїхали у тайське село, у справжню глибинку. Як зараз пам'ятаю – відкриваю дверцята машини і як плюхнуся в якусь мокру глину в своїх чорних нових замшевих балетках. Так завжди: понавигадуєш собі море, скелі, а реальність така, що зі всіх моделей в село потрапила тільки Ліда", – пригадує черкащанка.
Доки у хаті мама фотографа відгодовувала дівчину з дороги, на закордонну модель збіглися подивитися з десяток сільських дітей, заглядали у вікна.
"Такої їжі я ще не їла. Пам'ятаю, там була дуже гостра риба у зеленому соусі й домашній десерт: якісь заквашені у чомусь молочному банани. Я не ризикнула їх з'їсти. Потім ми поїхали до локації у якісь кам'яні руді скелі. Там було круто, але дуже спекотно", – розповідає Лідія.
Діти носили за нею відро з водою із криниці та лід.
"На обличчі – макіяж, на голові – лак, сукні прилипали до тіла, дихати важко. Але головний жах – це коли принесли феєрверки й запалили їх. За 20 секунд потрібно було зробити багато фото. Іскри потрапили мені на груди і там навіть були опіки. Потім на тій же зйомці зайнялася сукня і її гасили прямо на мені. Я навіть не могла поворухнутися, бо одяг був дуже незручний", – пригадує черкаська модель.
Зазначає, що дуже змінилася після того, як почала працювати моделлю. Адже щоразу потрапляє в нове оточення: інші люди, місто, оселя, умови, ставлення. Із місць, де була, черкащанка найбільше полюбила Бангкок.
"Тайці добрі люди. Вони по десять разів скажуть "дякую", посміхнуться. Бангкок сам по собі божевільний трохи, але я звикла. Живність всіляка бігає: тарганчики, пацюки, ящірки, варани, замучені спекою коти та собаки. Всі вживаються у столиці. Також люблю Тайланд за йоо архітектуру. Мені так ні китайські, ні корейські храми не подобаються, як тайські. Вони цінують свою культуру і це помітно. Так і має бути. А ще там, коли йдеш по столиці, не завжди відчуваєш себе в Азії. Дуже багато людей європейської зовнішності. Арабів та індусів теж багато", – ділиться враженнями дівчина.
Усі фото з Facebook Лідії Білик
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
