Петро Артемов із Канівщини три роки тому пішов на війну добровольцем разом із братом. За цей час він пройшов бойовий шлях від рядового бійця до командира відділення, брав участь у боях на Харківщині та Луганщині й отримав державні нагороди за мужність, пише Дніпрова зірка.
До війни в Петра Артемова була мрія: відкрити СТО й побудувати хату в рідному селі. Але у березні 2023 року, коли чоловік та його старший брат стали добровольцями й пішли на війну, про мрії довелося забути.
- На війні мріяти ніколи. Поки на позиціях, думаєш тільки про те, аби ворог не пройшов, а коли повертаєшся із завдання, то думка одна - поспати, - каже Петро Артемов.
Він народився в Лазірцях на Канівщині у багатодітній родині. Вивчився на слюсаря-автомеханіка у Ржищівському училищі, працював у лісництві, на СТО в Каневі, на Миронівській птахофабриці.
Нині він боєць 25-ї окремої повітряно-десантної Січеславської бригади. Його бойовий шлях почався на Харківщині, на Куп'янському напрямку.
- Мій перший вихід на позиції тривав два тижні, - пригадує Петро. - Кацапи так "щедро" насипали, що упродовж першого тижня я навіть не зробив жодного пострілу з автомата.
Зате на другому виході під час чергування Петро сам один зменшив вороже військо на шість одиниць.
- Був ранок, тільки починало сіріти. Я чергував біля кулемета. Помітив, що з посадки в напрямку до нашої позиції вибігли кілька російських солдатів. Я дочекався, поки вийде уся група (їх було шестеро), і відкрив прицільний вогонь. Почав з останнього, поклав усіх шістьох.
Цього ж дня під вечір, після невдалого штурму позицію атакували два ворожих танки - мстилися за своїх.
- Ми чекали, поки вони підійдуть ближче, аби було легше влучити. Коли танки наблизилися, одного з них підбили наші побратими, другий розвернувся і втік. Ми не встигли навіть вступити в бій, - говорить Петро.
Згодом керівництво довірило Петру Артемову командувати відділенням. Під селом Новоселівське із п'ятьма необстріляними бійцями у супроводі провідника він мав зайняти одну з позицій. Це була посадка, яка кілька разів переходила з рук у руки - її займали наші бійці, потім відбивали вороги і знову захоплювали наші.
За розвідданими, позиція мала бути вільною. Утім, щойно наші почали наближатися до неї, ворог відкрив вогонь. Наш кулеметник, який супроводжував відділення, загинув на місці, один із бійців отримав поранення в шию. Аби зберегти життя побратимів, Петро ухвалив рішення відходити.
Згодом Петро знову отримав наказ штурмувати. Розвідка уточнила - у ворожих окопах залишилося не більше 2-3 росіян. На підсилення нашим направили ще одне відділення - п'ятьох бійців з командиром. Утім, коли дійшло до виконання завдання, той останньої миті завагався. Петрові довелося взяти під своє командування бійців обох відділень. Це був перший штурм, де канівчанин був командиром, а під його керівництвом - семеро "зелених" бійців, для яких це був перший штурм у житті.
Хлопці мали пройти всього лише 300 метрів до посадки, де засів противник. Але долати їх довелося цілих 6 годин. Було таке враження, що в тому ліску обороняється десятків два росіян.
- Я рушив першим і підказував бійцям, куди переміщатися, де сховатися, у якому напрямку стріляти. Був шквал вогню, кулі свистіли з обох боків. Ми зупинялися, рушали, завмирали і знову йшли вперед. Коли надвечір ми нарешті ввірвалися на ворожу позицію, замість "2-3 бійців", про яких казала розвідка, ми знайшли 16 трупів ворожих солдатів.
За командування цим штурмом Петра Артемова представили до нагороди - ордена "За мужність" ІІІ ступеня.
Наприкінці 2023 року біля села Кармазинівка на Луганщині Петро Артемов був командиром резервного взводу. Бійці іншого взводу штурмували позиції ворога, а завдання взводу Артемова було зайти і закріпитися на них. У бою взводний отримав поранення і був евакуйований, командування взводом передали Петрові.
Бійці зайшли на позицію, окопалися і тримали оборону.
- На третій день пройшов рясний дощ, траншеї залило водою. Ми черпали воду, аж тут ворог почав штурмувати. Декільком росіянам вдалося наблизитися до наших позицій. Під час дощу дрони не літають, ворог скористався можливістю пробратися непоміченим, - говорить Петро. - Штурм відбивали близько двох годин. Вистояли.
За успішне виконання цього бойового завдання Петро Артемов отримав почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ "Золотий хрест". Серед його нагород також медаль "Захиснику України" та відзнака Президента України "За оборону України".
Удома на Петра чекають дружина Катерина і 5-річна донечка Вероніка.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
