Залишив налагоджене життя в Австралії, продав там стабільний бізнес та повернувся у рідні Черкаси. Тут Юрій Марчук очолив сімейну справу з продажу саджанців та взявся вирощувати нову для України культуру – спаржу. Про пригоди бізнесмена пише vikka.ua з посиланням на Бизнес.Цензор.НЕТ.
У 1985 році він закінчив школу в Черкасах і поїхав на навчання в Санкт-Петербург. Після закінчення вишу переїхав працювати до Латвії, а звідки його перевели до Кіпру, де була штаб-квартира судноплавної компанії. Там він прожив з 1992 по 1999 роки. До кінця цього періоду у нього вже була своя компанія, яка займалася міжнародною логістикою. Оскільки основний потік вантажів компанії Марчука йшов через Великобританію, то в 2000 році він вирішує перевести туди бізнес і переїхати жити в Лондон, де він з сім'єю пробув до 2003 року.
Згодом чоловік наважується на переїзд до Австралії. Щоб отримати дозвіл на проживаня на новому континенті, черкащанину потрібно було інвестувати в місцевий бізнес 300 тисяч доларів та найняти на постійну роботу щонайменше п'ять австралійців.
- У 2003 році в Австралії я купив друкарську компанію з дизайнерським офісом. І ми переїхали. Коли я купив цей бізнес то, то виявилося, що друкарня – це все. Ви кроку ступити не можете без друкарні, починаючи від друку автобусного квитка і закінчуючи грошима. Це країна туризму і нерухомості, що передбачає постійне друкування брошур, буклетів, флаєрів. І все це виготовляється у режимі нон-стоп. Бізнес був шикарний, – пригадує Юрій Марчук.
У 2009 році Юрій Марчук вирішує повернутися у рідні Черкаси.
- У мого батька в Черкасах було підприємство – розплідник плодових дерев. Заснував він його в 1992 році. І ось в 2008 році він мені дзвонить і каже: "Мені через півроку 70 років. Я йду на пенсію, а ти з цим можеш робити, що хочеш ". А що значить "що хочеш"? Тут 60 га землі. Півжиття він сюди поклав. Куди його діти? Довелося мені продавати в Австралії бізнес, будинок з басейном та їхати в Україну, – розповідає бізнесмен.
У 2010 році Марчук повністю перейняв справи і став директором батьківського розплідника. Спостерігаючи нестабільну ситуацію на ринку саджанців, чоловік вирішує шукати інші культури, які б страхували бізнес.
- Диверсифікація виробництва повинна бути обов'язково. Ми спробували вирощувати малину, полуницю, смородину. Не пішло. Це дуже важкий бізнес! Залишили тільки смородину, оскільки її не так клопітно вирощувати. Зі збутом проблем немає – черга стоїть з перекупників. Цьогоріч ми продали смородини десь 12 тонн. Це з 5 гектарів, – розповідає підприємець.
Інший напрямок бізнесу Марчука – вирощування спаржі. Для України ця культура нова, хоча їй уже дві тисячі років і вона є невід'ємною частиною продуктового набору європейців.
- В Європі немає країни, яка не вирощує спаржу. А у нас цієї культури немає. В Україні її не вирощують, тому що в радянські часи вважалося, що спаржа – це взагалі не їжа, що пролетаріату потрібна картопля! Але все одно ця культура сюди прийде, – починає розповідь про новий напрямок у бізнесі Марчук.
Щорічно в Україну завозиться 1200 тонн спаржі. Везуть її до нас з Перу і Нідерландів. Це при тому, що Україна ідеально підходить для вирощування цієї культури.
- Імпортна спаржа в Україні ніяка. За ДСТУ термін зберігання спаржі – 5 днів. Чим її треба обробити, щоб привезти сюди з Перу і щоб вона ще місяць стояла? – обурюється бізнесмен.
Але просто зібрати спаржу з поля недостатньо. Щоб довести спаржу до товарного вигляду, її потрібно охолодити, помити, обрізати до 23 см, упакувати в пучки по 350 грам і поставити в холодильник.
- У мене на фасуванні працює стільки ж людей, скільки і на її зборі. І все потрібно робити швидко. З поля спаржу потрібно відразу кидати в крижану воду. Кожна година зволікання – це мінус один день зберігання на полиці в магазині. Якщо цього не зробити, то вона стає в’ялою, – зауважує черкащанин.
Перші партії спаржі в 2016 році фермер реалізував на Столичному ринку, а цьогоріч вийшов зі своєю продукцією на супермаркети країни. У планах чоловіка розширити плантації спаржі до 40 гектарів.
Перевага спаржі ще й у тому, що її не надто полюбляють крадії. Однак така участь не оминула більш традиційні для України культури. Близько тисячі саджанців щорічно цупить у чоловіка місцеве населення, аби згодом продати на базарі.
- Я підсилив охорону і поставив на поле алюмінієвий фургончик для охорони. Так місцеві селяни розібрали фургончик, фари познімали і почали рвати алюміній. Ще одна принада спаржі – її ніхто не краде, – сміється бізнесмен.
Однак попри труднощі ведення бізнесу в Україні, чоловік не шкодує, що залишив таку стабільну Австралію.
- Не шкодую. Тут ти щодня встаєш і йдеш в бій. А там ти йдеш на пляж або сидиш в басейні із сигарою в зубах. Нудно там, – говорить Марчук.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
