Юлія Мойко — оператор відділення оперативного зв'язку 5-го ДПРЗ в місті Звенигородка.
Сьогодні, у Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир, Юлія Мойко на чергуванні. Каже, за 15 років служби і Новий рік на роботі зустрічала (а 31 грудня, до речі, ще й день народження молодшого сина Максима), і 8 березня, і різні інші свята. Вона любить свою роботу, професійно, врівноважено і спокійно виконує її у будь-який день. Говорить, справу життя обирала за принципом, щоб бути корисною людям і підтримувати їх у найважчі моменти, а тому вибір професії був очевидним.
Чоловік Юлії Віталій також служить у ДСНС. Він водій пожежно-рятувальної техніки. А старший син Владислав вирішив піти по стопах батьків і зараз навчається у профільному виші. Жінка каже, що бути родиною рятувальників — це великий плюс.
“Ми на одній хвилі, адже розуміємо одне одного, як ніхто, всім ділимось і після важких змін підтримуємо одне одного”, - пояснює Юлія.
Родина Мойко родом з Донецької області. Війна на їхню землю прийшла ще у 2014 році. Рідне селище Велика Новосілка було досить далеко від фронту і сім'я мала можливість залишатися вдома. Залишатися і допомагати людям долати реалії війни. У 2019-му Юлія чергувала на контрольно-пропускному пункті, де люди могли зігрітися, отримати потрібну інформацію, корисні поради, теплу їжу і напої та навіть переночувати.
З початком повномасштабного вторгнення ворог підійшов надто близько і через активні бойові дії родина Мойко вирішила виїхати. Так, у березні 2022 року перебрались на Дніпропетровщину.
“Дуже важко покидати дім. Були сподівання, що все це не надовго, що скоро повернемось. А 15 грудня 2022 року я побачила у телеграм-каналі відео з нашого селища і наш зруйнований будинок…” - ділиться своїм болем Юлія.
Як операторка, вона приймає повідомлення про надзвичайну подію і направляє підрозділи згідно планів залучення. Каже, що переживає кожен виклик і щиро радіє разом із рятувальниками, коли вдається врятувати людей.
“Це було ще на Донеччині. Чоловік провалився під кригу і вже не реагував. Хлопці майстерно підібралися до нього, а лід був крихкий і вся ця операція була досить небезпечною, і витягли його. Одразу надали допомогу і людина вижила”, - згадує вона.
На жаль, багато і моторошних подій. Тим паче зараз, під час війни.
“Коли я працювала в Дніпропетровській області, стався приліт у пологовий будинок. Були загиблі і поранені. Вагітна жінка після прильоту ракети бігла в укриття, телефонувала чоловікові і тут стався ще один приліт. Вона не встигла сховатися і загинула. Чоловік телефонував знову і йому сказали, що коханої, з якою він тільки-но розмовляв, вже немає…” - із жахом згадує операторка.
У 2025 році Мойко перевелася по службі у черкаський гарнізон. Каже, на Звенигородщині її прийняли дуже добре. Людяність, повага і гарне ставлення має неабияке значення, коли волею долі опиняєшся на новому місці.
У Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир, Юлія бажає всім жінкам здоров'я, щоб розвиток і сумлінність вели до нових звершень, а незламність допомагала долати всі виклики.
“Мир — це побажання, з яким я засинаю і прокидаюсь!” - говорить Юлія.
За інформацією пресслужби ГУ ДСНС України в Черкаській області
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
