"Я більше ніколи не піду до школи!", – хто із батьків не чув цю фразу від своєї дитини? І причини бувають різні: когось образили однокласники, на когось нагримала вчителька, когось засоромили на весь клас через погану оцінку за контрольну роботу. Сучасні батьки тепер мають альтернативу не завжди легкому шкільному навчанню. Про недоліки і переваги домашньої освіти розповіли знавці у цій справі – Андрій і Яна Євтушенки, пише "ІнфоМІСТ".
Подружжя Євтушенків вже разом 19 років і навчають вдома трьох доньок: 17-річну Айю, 9-річну Олександру та 7-річну Аглаю.
– Чому зупинилися на домашній освіті?
Андрій: Я п’ять років здобував освіту лікаря-кайропрактора, займаюся неврологічними та ортопедичними проблемами. Тоді ми жили в Англії. І вперше познайомилися із ідеєю домашньої освіти там. Спочатку ми не думали про це, бо нашій першій доньці було лише 5 років, і вона пішла в католицьку школу, де нам все подобалось. І навіть познайомившись з самою ідеєю, не очікували, що самі перейдемо на домашню освіту.
– Що послугувало переломним моментом, який підштовхнув вас до цього кроку?
Андрій: Коли ми повернулися в Україну у 2009 році, Айю записали у приватну школу, яку вона відвідувала один рік. Але в нас було бажання переїхати в село і жити на природі, мати своє господарство, будинок, землю. Погодилися із кількома молодими сім’ями переїхати в село. Це приблизно 40 км від Черкас. Уже в 2010 році таки переїхали.
Найближча школа знаходилася за 10 км, початкова ідея була возити доньку в приватну школу, але ми зрозуміли, що це займає дуже багато часу і фінансів. Таким чином, було ухвалено рішення спробувати перейти на екстернатну форму навчання, а в школу їздити лише для того, щоб здавати контрольні і самостійні.
– Враховуючи свій досвід, ви може порівняти ці дві форми, назвавши недоліки і переваги кожної із них?
Андрій: Чесно кажучи, нам було добре в школі і в Англії, і тут. Але коли ми ближче познайомилися із домашньою освітою, нам ця форма дуже сподобалась. По-перше, з дитиною вибудовуються набагато глибші стосунки в процесі навчання. Цього не можна досягти, коли вона знаходиться в школі. Коли дитина бачить, як тато з мамою мислять, і вони стають для неї все більшим авторитетом. Проблема сучасного виховання в тому, що батьки перестали бути взірцем для своїх дітей. Коли ж дитина ходить до школи, то авторитетами для неї стають, в кращому випадку, вчителі, а найчастіше самі однолітки.
По-друге, можна передати дитині цінності моральні і духовні не ті, які в підручниках, а які батьки вважають головними.
По-третє, ми дуже економимо свій час, вивчаючи необхідний матеріал, оскільки займаємось окремо з кожною дитиною.
Четвертою перевагою можна назвати те, що діти мають можливість багато рухатись. Їх ніхто не змушує сидіти по 45 хвилин. Навіть коли вони навчаються, ми не заважаємо їм вільно пересуватися. І це добре, адже вони ростуть і мають бути рухливі, щоб не було того самого сколіозу, проблем з хребтом, щоб правильно розвивалась м’язова система.
Яна: Можу додати до переваг домашньої освіти високий академічний рівень знань у наших дітей. Під час навчання у школі потрібно підлаштовувутись під програму. Програма першого класу, наприклад, передбачає, що дитина має навчитися читати до кінця першого семестру, і якщо цього не стається, такому малюкові надалі буде важко опанувати необхідний матеріал. Дома ж можна цього уникнути, бо ми навчаємо дитину у її власному темпі, тому і знання міцніші.
Також ми помітили, що школа часто дає знання, які не потрібні в реальному житті дитині. Багато різних знань, а от ерудиції немає. Ми ж більше зосереджуємо увагу на читанні цікавих книжок, екскурсіях, аніж на "сухому" матеріалі.
Індивідуальний підхід – одна із найбільших переваг домашньої освіти, бо тут ми не маємо поняття "відстає", адже не можна «відставати» у навчанні, можна рухатись у своєму темпі.
– Чи користуєтесь послугами репетиторів?
Яна: Ми вчимо дитину вчитися, як би це не звучало. Наприклад, учень повинен не просто прочитати параграф, а й уміти опрацювати його самостійно. На жаль, в школі на це мало звертають увагу.
Андрій: У нас є чотири категорії предметів: перша категорія – ті, які дитина може опановувати самостійно, коли вона вже навчилася вчитися; друга група – ті предмети, де у нас не вистачає навичок (музика, іноземні мови), тут вже доводиться звертатись до репетиторів; третю категорію предметів викладає моя дружина – це література, мова, історія тощо; четверту вже беру на себе я – це точні науки.
– Батьки, виходить, теж постійно в навчанні, треба бути в тонусі?
Андрій: Звичайно. Ми ось вже четвертий раз проходимо шкільну програму. Знову ж таки повертаємось до переваг домашньої освіти: під час навчання ми інтегруємо знання, об’єднуємо кілька предметів, наприклад, алгебра йде разом з хімією, фізикою. Це дуже економить час, і у дітей формується більш цілісна картина світу. У школі кожен вчитель воліє викладати свій предмет, вважаючи його найважливішим. І дитина стикається з тим, що в неї роздрібнені знання.
І ще одна перевага – діти вчаться берегти свій і батьківський час. В школі є обов’язкові 6 годин, а вдома є завдання, і дитина сама зацікавлена в тому, щоб швидше його виконати і займатися своїми справами. Це корисна навичка.
– У школі навчання починається о 8 ранку, а у вас є чіткий графік?
Яна: Обов’язково треба, щоб була дисципліна. Я на початку року складаю план занять за підручником, розраховую час, який потрібен для вивчення того чи іншого предмету. Тоді всі уроки ми розбиваємо на тиждень.
Розпорядок дня для кожного класу, звичайно, буде різний, але загальний принцип у нас єдиний: протягом навчального року ми вчимося щодня, крім вихідних, приблизно з дев’ятої до дванадцятої години, при чому в цей час намагаємося вивчати найскладніші предмети і теми. Після обіду та ввечері "підтягуємо", якщо потрібно, деякі роботи, діти відвідують гуртки, клуби, уроки музики, читають, спілкуються з друзями, просто гуляють надворі, допомагають по господарству.
– Розкажіть про практичні аспекти, які документи ви отримуєте по закінченню школи, як відбувається екзаменація дітей?
Андрій: Справа в тому, що за Законами України ми відповідальні за освіту дітей і повинні обов’язково дати дитині середню освіту, тому маємо викладати все, що передбачено офіційною шкільною програмою.
Ми навчаємось за екстернатною формою. На початку року ми отримуємо список необхідних робіт з усіх предметів. Частину з них ми виконуємо вдома, періодично діти зустрічаються з учителями, а на ЗНО і ДПА ми маємо з’являтися, як і всі. Наша донька цього року отримала атестат про закінчення 11 класу, а це означає, що людина отримала повну середню освіту. Результати ЗНО старшої доньки також нас дуже втішили.
– Як діти проводять вільний час: гуртки, прогулянки, хобі?
Яна: Академічні предмети ми вивчаємо самі, а от в усьому іншому намагаємось об’єднуватися з іншими батьками. Ми живемо в маленькому селі, школа від нас далеко, тому дозвілля своїх дітей організовуємо самотужки.
Кілька років у нас працював театральний гурток, яким керували ми зі старшою донькою, у селі є вчитель музики – один із Андрієвих братів. Також Айя вже протягом двох років викладає англійську мову для всіх бажаючих. Наступного року ми ще плануємо впровадити гуртки природознавства, запрошувати вчителя малювання.
Андрій: Минулого року у нас був цікавий курс під назвою "Читання оповідань біля каміну", де ми читали цікаві книги і обговорювали їх. Проблема сучасних дітей в тому, що вони дуже мало читають книг. Ми часто виїжджаємо разом на природу, здійснюємо подорожі в історичні місця.
Яна: Коли навчаємось, то проводимо багато часу надворі. У нас є дуже багато свійських тварин, за якими діти постійно спостерігають, доглядають їх. Наша молодша донька настільки любить тварин, що курс зоології в неї вже практично пройдений (сміється). Навіть такі цнотливі питання, як розмноження, вже можна буде простіше пояснювати, адже вона все бачить на тваринках.
Ми створили громадську організацію "Українська асоціація домашньої освіти", щоб розповсюджувати цю ідею серед інших батьків.
– Як самі діти ставляться до такого методу навчання? Не прагнуть більше спілкуватися з однолітками?
Яна: В реальному житті дитина, вийшовши із школи, не знайде такого місця, де б вона знаходилась би в колі лише однолітків. І виходить так, що їй доводиться заново вчитися спілкуватися з людьми. В селі зараз двадцять двоє дітей, так що питання соціалізації у нас не виникає. Ми знаємо, що наші діти змалечку навчені спілкуватися з багатьма людьми різного віку і статусу, тому пристосовані до життя.
Андрій: Також ми запрошуємо в село різних цікавих людей, виїжджаємо в місто, беремо дітей з собою на семінари, різні зібрання тощо. Ось так наші хлопчики і дівчатка готуються до дорослого життя. В школі ж створюється неприродне середовище – діти знаходяться в замкнених рамках.
– Можна сказати, що діти менше хворіють, тому що часто перебувають на свіжому повітрі і багато рухаються?
Яна: Це справді так, але для гарного здоров’я, окрім свіжого повітря і руху, дітям важливо відчувати себе захищеними. А вдома вони саме так і почуваються. Їм не потрібно витрачати енергію на захист, у них зазвичай немає серйозних стресів.
– Чи не боїтесь проблем із адаптацією у дорослому житті, коли діти вже будуть відірвані від дому?
Яна: Чим старшою стає дитина, тим більше всього ми їй дозволяємо: вона може сама поїхати в місто, піти на вечірку, покликати друзів, мати власні гроші, купувати собі речі.
Потрібно, щоб діти ставали самостійними поступово, а школа цей процес робить надто різким: єдина картина до 17 років, ті самі однокласники, уроки, домашні завдання, контроль, а потім раптом все закінчується. Тому я не бачу різниці у соціальному плані між 1-класником і 11-класником. Поза школою – інша справа, а в школі принцип єдиний. Нашій старшій донці ми багато довіряємо, оскільки бачимо, що вона дійсно доросла.
– Як ви заохочуєте дітей до навчання?
Андрій: Ви помітили, що більшість першокласників ідуть до школи з радістю, але, по закінченню першого півріччя, не хочуть далі вчитися? Справа в тому, що у здорових маленьких дітей є потяг до знань. А в школі процес навчання відбувається примусово і, на жаль, часто нецікаво. Тому ми просто робимо все, щоб не вбити в дитині її творчий потенціал.
– Часто по закінченні школи діти не знають, чим хочуть займатися. Ви стикалися з цією проблемою?
Яна: Ми намагаємося за дітьми спостерігати, до чого в них більше лежить душа. І тоді допомагаємо їм, якщо треба, звертаємось до послуг репетиторів, вчителів. Наша старша донька, наприклад, дуже любить викладати дітям англійську мову і хоче зробити це своєю професією.
Було б добре, якби дитина, закінчивши школу, могла певний час попрацювати, визначити, скільки їй часу необхідно для здійснення якоїсь мрії, наскільки це цікаво, на що вона може піти заради цього.
Андрій: Вже приблизно у 8 класі можна визначити, чим дитина хоче займатися. А щоб це побачити, треба за нею спостерігати і проводити разом багато часу.
З власного досвіду можу сказати, що в мене був свідомий вибір професії. Я пішов навчатися у 25 років, і це було правильно, бо я точно знав, чим хочу займатися, у мене був час подумати.
Ми не тиснемо на дітей, вони можуть продовжувати освіту тоді, коли захочуть. Захочуть у 16 років – будь ласка, нехай швидше закінчують школу. Якщо вони взагалі не побажають далі вчитися, то це теж не проблема, не обов’язково мати вищу освіту.
– Чи є у вас поради для батьків, які хочуть щось змінити, але не наважуються на альтернативні види освіти?
Андрій: Краще з першого класу починати навчання вдома, бо коли попередньо дитина ходила до школи, після цього приблизно рік піде на адаптацію, цей процес має назву діскулінг. Більшість батьків, поступово проходячи з дітьми матеріал клас за класом, можуть без особливих зусиль викладати програму і початкової, і середньої школи.
Яна: Ми радимо татам і мамам підходити до справі творчо, з вірою в успіх і любов’ю до дітей.
– Розкажіть про фінансовий бік. На чому можна зекономити, а на чому навпаки?
Яна: Погляньте, скільки коштує просто зібрати дитину до школи, враховуючи рюкзак, робочі зошити, набори для малювання, ліпки, спортивну, шкільну форму і так далі. Насправді є багато речей, без яких вдома можна спокійно обійтися, або ж замінити їх на дешевші. Наприклад, якщо дитині потрібно подзвонити до тата на роботу, то вона користується своїм простеньким телефоном. Але в класі діти починають себе порівнювати з іншими і вимагають у батьків більш коштовні речі. І ось ці дрібниці разом складають таку суму, що можна оплатити репетитора, купити нові цікаві книги, поїхати на екскурсію тощо.
– Випускні вечори діти можуть відвідувати?
Яна: Діти, які знаходяться на домашньому навчанні, можуть вільно відвідувати всі шкільні і позашкільні заходи. Все залежить від бажання батьків і самих дітей брати участь у житті школи.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
