Замість розвитку і соціалізації – цілодобово вдома. У Черкасах діти з інвалідністю змушені весь час сидіти з батьками. У місті працює лише один центр для таких діток, і туди можуть потрапити не більше 40-ка осіб. Допомагає займатися з малечею місцева волонтерка, але і вона не може прийняти всіх, йдеться в сюжеті 5 каналу.
Для трирічної Аліси ці зустрічі – єдина нагода поспілкуватися з однолітками. Дитина хворіє з народження на мукополісахаридоз – це рідкісна хвороба, яка вражає серце та мозок. В Україні таких дітей одиниці. Дівчинка вже пережила більше десятка операцій, майже половина її життя пройшла в лікарні.
"Вона тільки місяць як сама ходить і вчимось ходити, і хочемо спілкуватись, і вона дуже вперта, весела, активна, у неї є своя думка. Дуже боїться дорослих, з дітьми хоче гратися, але не вміє, необхідна соціалізація", – каже мама Аліси Наталія Поночевна.
Групові заняття для дітей з інвалідністю відбуваються двічі на тиждень. Сюди приїздить три десятки дітей. Для них такі зустрічі – єдина можливість поспілкуватися та навіть вийти з дому. Батьки кажуть, у місті більше відвести дітей на безплатні заняття нікуди.
"Є багато дітей, які взагалі нікуди не виходять, вони чим довше сидять вдома, тим менше вони взагалі, вони не можуть їхати маршруткою, тому що це вже нове середовище, отакі групи для них дуже важливі", – каже мама дитини з інвалідністю Оксана Данілова.
Тут діти можуть разом малювати, ліпити, гратися або просто сидіти з однолітками в гурті.
"Гулять, малювать, ото я кажу, що в цілому мені подобається. Більше я оце вже ніде оце не малюю окрім тут", – каже відвідувач занять Андрій.
Ці безплатні зустрічі організувала Тетяна Волочай, вона створила громадську організацію "Ми є поруч". Працює за методикою Монтесорі – для кожної дитини обирає індивідуальне завдання.
"Друге приміщення, не це, я орендую за власні кошти, я маю роботу іншу і частину коштів я спрямовую на цю діяльність. Я захоплююсь мистецтвом,я вважаю, що це вже науково-доведена методика Бетті Едвардса. Якщо це правильний підхід – мистецтво має терапевтичний ефект", – розповідає волонтерка Тетяна Волочай.
Спочатку займалися в маленькій залі, але охочих побільшало, і довелося шукати інше приміщення. Допомогла спільнота людей з вадами слуху.
"Ми розуміємо, бо ми люди також з інвалідністю, ми розуміємо, що держава не дуже допомагає і пішли назустріч дітям з інвалідністю", – розповідає голова черкаської обласної організації "Українське товариство глуxиx" Ольга Петрова.
У місті є центр для дітей з інвалідністю – там пропонують допомогу психолога, логопеда, масажиста, реабілітацію на тренажерах, іпотерапію та творчі заняття. Їх відвідують близько 300 дітей.
А от на денний догляд, коли батьки можуть лишити дитину і піти на роботу, – можуть взяти лише 40 діток з інвалідністю, а в місті їх півтори тисячі. Кілька років тому батьки самі зібралися в громадську організацію, навіть набрали групу, але тоді міська рада припинила її фінансувати. Нині депутат міської ради Сергій Прядка готує на сесію міської ради пропозицію фінансової допомоги волонтерам. Чоловік сам має інвалідність – в зоні ООС втратив ногу.
"На жаль, діти з інвалідністю, знаю по собі, нікому не треба і це треба змінювати, змінювать суспільство", – пояснює депутат Черкаської міської ради Сергій Прядка.
А поки Тетяна Волочай шукає в свою організацію помічників-волонтерів, які б допомогли впоратися з їхньою великою командою та приділяти більше уваги кожному.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
