Морський міністр УНР був родом із Драбівщини

08 червня 2017, 20:43

Лютнева революція 1917 року і наступні буремні події активізували національно-визвольне устремління українців. Російська імперія розпадалася на держави, які намагалися себе захистити, створюючи збройні сили, а з виходом до морів — і флот. Уже на кораблях новостворених держав національні прапори майоріли на щоглах. Україна, яка мала найбільший морський кордон після Росії, зразу намагалася захиститися від можливих нападів, залучаючи до цього Чорноморський флот. Тут склалися сприятливі умови для українізації флоту, де 75-90 відсотків особового складу було уродженців південних губерній, тобто етнічних українців, пише "Черкаський край".

На щоглах замайоріли українські прапори

Уже до весни 1917 року на всіх кораблях Чорноморського флоту були створені українські організації у формі рад, громад або гуртків. Проявом активізації української свідомості серед моряків флоту стало підняття жовто-блакитних прапорів УНР у зв’язку з проголошенням

7 листопада Української Народної Республіки на чолі з Володимиром Винниченком, Симоном Петлюрою та Олександром Шульгіним. У листопаді на більшості кораблів флоту в усіх портах майоріли українські прапори.

У Києві 27 грудня 1917 року було засновано Українське генеральне секретарство морських справ (що стало прообразом міністерства морського флоту), а через місяць Центральна Рада затвердила «Тимчасовий закон про флот УНР», в якому йшлося, що російський Чорноморський флот оголошується флотом УНР і виконуватиме обов’язки з охорони узбережжя на Чорному й Азовському морях. У зв’язку з цим усі кораблі флоту і транспортні судна на цих морях піднімають український прапор. Командування флотом прийняв адмірал Саблін.

Але більшовицька пропаганда набула особливої дії: сталося так, що частина кораблів флоту пішла в Новоросійськ для самозатоплення (щоб флот не дістався німецьким військам, яких привів новий гетьман Скоропадський).

У складі урядів УНР, які очолювали В.Чеховський та С.Остапенко, сталися зміни в розподілі міністерських місць. З 26 грудня 1918 року до керма морськими справами молодої держави прийшов Михайло Іванович Білинський. Його було затверджено членом уряду УНР і морським міністром.

Сміливі плани вражають істориків

Старший лейтенант флоту, очоливши міністерство, за короткий термін свого перебування на цій посаді згуртував навколо себе однодумців-патріотів української ідеї, віддавши пріоритет висококваліфікованим фахівцям морської справи, які зуміли, незважаючи на складні суспільно-політичні умови того часу, закласти міцну основу розбудови військового флоту України. Значний перелік того, що було зроблено очолюваним М. І. Белінським морським міністерством УНР, і сьогодні вражає військових істориків і фахівців своєю грандіозністю й масштабністю запланованого, неординарністю та сміливістю його виконавців з впровадження намічених заходів у життя.

В історію України М.І.Белінський увійшов як талановитий військовий і державний діяч, у ньому поєдналися палкий патріотизм і глибокі політичні переконання з висококласною військовою майстерністю й професіоналізмом, самовідданістю, звитягою та героїзмом, готовим на самопожертву в ім’я Батьківщини.

Черкаське коріння патріота

Михайло Іванович Білинський — черкащанин. Народився 17 листопада 1882 року в родині заможного землевласника в селі Драбове-Баратинське, нині Драбівського району. Після закінчення Полтавської класичної гімназії продовжив навчання в Лазаревському інституті східних мов. Потім була військова служба в 1909 році юнкером на Балтійському флоті, навчання в Петербурзькому Морському корпусі й отримання військового звання «мічман». Це був один із престижних військово-морських навчальних закладів у Росії, в якому навчалися переважно діти з заможних родин, які після однорічного загального та трирічного училищного курсу ставали морськими офіцерами.

Але на цьому його коротка військова служба на той час закінчується — він подав без поважних причин у відставку і поступив на службу чиновником у міністерство фінансів спершу в Самарі, а потім у Петербурзі.

З початком першої світової війни М.І.Білинського мобілізують на військову службу і направляють на Балтійський флот, де він проходить службу на міноносці «Буйний». Восени 1916 року він стає лейтенантом і служить помічником командира Другого балтійського екіпажу.

З початком революційних подій у Петрограді офіцер флоту включається в активне громадське й політичне життя балтійців, стає одним із організаторів Українського військово-морського революційного штабу Балтійського флоту, головною метою якого стало об’єднання моряків-українців, які служили на Балтиці, активно пропагуючи ідеї української автономії.

З проголошенням у Києві Центральної Ради протягом другої половини 1917 року М.Білинський з однодумцями організовують 12 жовтня підняття українських національних прапорів на деяких кораблях Балтики і планують перевести їх до складу українського Чорноморського флоту. Але після революції цим намірам не судилося здійснитися, бо це викликало невдоволення петроградських демократів.

Мир із Росією чи агресія більшовиків?

Капітан третього рангу М.Білинський повернувся на Батьківщину 20 грудня 1917 року — прибув до Києва і включився в роботу зі створення Генерального секретаріату морських справ УНР. Після зустрічі з генеральним секретарем (міністром) морських справ Д.Антоновичем, капітану третього рангу М.Білинському, як бойовому морському офіцеру, разом з підполковником-чорноморцем В.Савченком-Більським доручається сформувати структуру Генерального секретаріату морських справ УНР.

Проте загальне погіршення ситуації в Україні у зв’язку з початком українсько-більшовицького протистояння не дало у повному обсязі розкритись організаторським здібностям майбутнього міністра.

Але з перших днів роботи (у лютому 1918 року) М.Білинського як фахівця з військово-морських питань направляють до Берліну в складі української делегації для обговорення питань виконання умов Брестського договору стосовно Чорноморського флоту.

У період правління гетьмана П.Скоропадського М.Бі­линський виконує обов’язки заступника начальника Головної морської господарської управи Морського міністерства, а з травня по жовтень є членом української державної делегації на переговорах з укладання мирного договору з Росією. Під час роботи в комісії М.Білинський зрозумів, бачачи, що гетьманський уряд не запроваджує оперативних військових заходів проти агресії більшовиків, вступає 16 липня 1918 року до лав партії соціалістів-самостійників і бере активну участь у підготовці антигетьманського перевороту. Його обирають до центрального комітету партії, де він порушує питання про перейменування партії на Українську народну партію (УНП).

Флот УНР міг мати 8 підводних човнів

Після падіння правління гетьмана П.Скоропадського, який назавжди залишає Україну, М.Білинського 26 грудня 1918 року призначають міністром морських справ в урядах В.Чеховського і С.Остапенка Директорії УНР. Новопризначений міністр виявився найвідповідальнішою постаттю з усіх осіб, які стояли на чолі морського відомства, з доброю військовою освітою і службовим досвідом, з широким державним розумом тощо.

Першим заходом Морського міністерства був наказ командувачу українським флотом адміралу В.Ключковському підняти на його кораблях військово-морські прапори України, для чого його було підтверджено законом УНР. Потім спрямував свої зусилля на створення правової та організаційної бази національного флоту, намагаючись за допомогою міжнародного права повернути Україні і флот, і його бази.

Плани розбудови морського флоту в нового міністра були далекоглядними. Звичайно, М.Білинський розпочав свою діяльність не з порожнього місця: український флот існував уже більше півроку. Основою законодавчої бази з розбудови флоту стало прийняття 25 січня 1919 року «Закону про флот», до складу якого входили також морська авіація та морська піхота. Згідно з законом український військовий флот повинен складатися з бойових та допоміжних кораблів усіх типів. Основу, звичайно, повинні скласти кораблі колишнього російського Чорноморського флоту, а також кораблі, які будувалися на верфях Миколаївських заводів (1 лінкор, 4 крейсери, 12 есмінців, 8 підводних човнів). Передбачалося законом поповнення флоту частиною кораблів з Балтики, екіпажі яких у більшості складали моряки-українці, а також створення необхідної системи берегової охорони, підрозділів зв’язку, відділу гідроавіації тощо. Особовий склад Військово-Морських сил України повинен був складатися з 800 старшин і 12500 матросів, з яких у 1919 році необхідно було укомплектувати 400 старшинами і 4500 матросами, а решту — у 1920 році. На розвиток флоту уряд Директорії УНР з 1 січня 1919 року виділив Морському міністерству 100 млн. грн.

Зважаючи, що флоту необхідні кадри молодих офіцерів, міністр своїм наказом по відомству №107 від 11 січня 1919 року вводить у дію «Закон про гардемаринську школу» і організовує її роботу в Миколаєві, а потім і в Кам’янці-Подільському. 20 січня спеціальним законом затверджується структура Морського міністерства і Генерального штабу та їх управління (технічне, будівельне, гідрографічне, судове і санітарне). На підставі закону про флот Директорія УНР своїм наказом від 25 січня присвоїла кораблям, що будувалися в Миколаєві, нові назви.

Морський міністр виступив з ініціативою створити Приморський флот, до якого б входила берегова смуга Чорного моря з фортецею Очаків, портами Миколаїв і Херсон та 75-верстовою зоною оборони навколо них.

Військові заслуги морського міністра високо оцінило командування: наказом Головного отамана військ і флоту УНР С.Петлюри у лютому 1919 року М.Білинському присвоєно військове знання контр-адмірал.

Новий контр-адмірал М.Білинський і як морський міністр стає командувачем і Приморським фронтом.

У полон не здався

24 квітня 1919 року із-за незгоди з політичним курсом новоствореного 9 квітня в Рівному нового «лівого» уряду Мартоса, морський міністр подає у відставку і на його прохання призначається командиром створеного полку морської піхоти. Свої обов’язки морського міністра М.Білинський передає капітану першого рангу М.Злобіну. Сформувавши перший полк морської піхоти з колишніх моряків флоту Австро-Угорщини та гуцулів-сплавщиків лісу, М.Білинський починає формувати другий. З полків було створено першу Гуцульську дивізію морської піхоти і направлено на фронт. Дещо пізніше в Бродах був сформований і третій полк морської піхоти. Під Волочиськом дивізія вступила в оборонні бої проти Червоної Армії, а згодом взяла участь у Першому зимовому поході УНР 1919-1920 р.р. З 22 травня контр-адмірал М.Білинський стає командиром дивізії морської піхоти армії УНР.

З 10 жовтня 1919 року він уже начальник Морського генерального штабу УНР. У 1920-1921 роках М.Білинський виконує обов’язки міністра внутрішніх справ УНР. У 1920 році продовжує перебувати в армії разом зі своєю дивізією. В кінці року був інтернований у польських таборах, а в лютому 1921 року ввійшов до складу Ради Республіки, був заступником керівника держкомісії з розробки Конституції УНР. У жовтні 1921 року М.Білинський — член штабу Української повстанської армії генерала-хорунжого Ю.Тютюника, брав участь у Другому зимовому поході армії УНР у складі 1-ої бригади Київської дивізії Волинської групи, сформованої здебільшого з морських піхотинців. Під час боїв група була оточена кавалерією Г.Котовського, а під с.Малі Міньки повстанці були розбиті. Аби не потрапити в полон до більшовиків, М.Білинський застрелився.

Так героїчно загинув патріот Батьківщини, відомий організатор морських справ УНР, чиє ім’я вписане золотими літерами в історію розвитку вітчизняного Військово-Морського флоту України.

Коментарі

Вгору