Щосуботи черкащанка Тетяна Волочай збирає разом півтора десятка дітей в одній кімнаті. Вони малюють картини, ліплять з пластиліну та нанизують бісер, який потім черкащанка перетворює на саморобні дерева. Зізнається, що її не вистачає на всіх охочих — вона хотіла б допомагати якомога більшій кількості людей, хоч і не отримує за це жодної плати чи допомоги.
Очільниця громадської організації "Ми є поруч" Тетяна Волочай розповідає, що створила організацію не так давно — на початку 2021 року. Разом з нею був створений і інклюзивний арт-хаб для діток з інвалідністю. Там щотижня проводять заняття з різних видів прикладного мистецтва: від вишивання — до ліплення пластиліном.
На заняття в арт-хаб приїжджають з інших міст
— Дітки дуже люблять плести з бісеру. Зазвичай вони нанизують його на проволоку. Для них це теж досягнення, бо це складно робити з певними хворобами, — додає Тетяна Волочай. — А потім я все збираю докупи і роблю з цих частинок дерево. З пластиліну також люблять ліпити різні фігурки. Тобто ми займаємося всім, що подобається дітям. І намагаємося чередувати заняття так, щоб кілька разів поспіль не повторювало одне й те саме. Наприклад, цього тижня — ліплення, наступного малювання, ще через тиждень — вишивання.
Для того, щоб діти окрім творчості займалися й терапевтичними заняттями, вона додала до програми інтуїтивне малювання. За специфікою воно змушує працювати інтенсивніше праву півкулю мозку.
— Зазвичай ми малюємо по якихось зразках, малюнках — я показую їх дітям і ми малюємо щось схоже. А арт-терапія — це коли я кажу, що сьогодні ми малюємо, наприклад, осінь. І діти без прикладу це зображають так, як самі уявляють, що ототожнюють із цим періодом. В чому реабілітаційний ефект від такого малювання? Під час заняття активізуються раніше не задіяні зони правої півкулі мозку. Це посилює кровообіг та покращує роботу мозку в цілому, — пояснює Тетяна Волочай.
Зазвичай на занятті збираються близько 15 дітей — одна дівчинка приїздить навіть із Золотоноші. Жінка зізнається, що не розширюється через те, що вже не лишається місця — і не буде куди посадити інших дітей. Хоча охочі завжди є. За заняття Тетяна Волочай не отримує грошей, разом з тим організацію не фінансують із міського бюджету.
— Керівниця КСН "Богданівський" Оксана Мелікова зробила простір для творчих занять. Спочатку дітей було 10, а зараз вже близько 30 діток. Вона єдина хто допоміг з організаційними та юридичними питаннями створення арт-хабу, — дала простір і дозволила приходити дітям з батьками. А так зазвичай я запрошую благодійників і є люди, які нам допомагають — приносять фарби, кісточки, пластилін. А найбільше діти люблять, коли благодійники приходять із якимись смаколиками, — ділиться Тетяна Волочай.
Місце, де всі діти згуртовуються в одну сім'ю
Вікова категорія діток, які відвідують заняття Тетяни Волочай, різна - зараз найменшій дівчинці Алісі півтора року, найстаршій дитині — 25. Проте спільну мову Тетяні Волочай вдається знайти з усіма вихованцями - попри те, що вони менш соціалізовані, ніж інші дітки, і дещо побоюються всього нового.
— До нас нещодавно почала ходити дівчинка нова, яка раніше була дуже закрита в собі. А зараз, коли ми почали працювати з нею, вона почала спілкуватися з іншими дітками, то дуже змінилася — вже цікавиться, посміхається. До неї просто треба знайти підхід. Вона все робитиме, що їй скажуть, але треба, щоб приділяли трохи менше уваги. Тому що якщо забагато її або вона зайва, то дитина нервує, — розповідає черкащанка.
Ті дітки, які на постійній основі ходять на заняття до Тетяни Волочай, стали один одному ближчими, ніж друзі. Жінка розповідає, що вони піклуються один про нього.
— Шкода, що ми не можемо запросити ще діток, які хочуть до нас, але немає можливості. Проблема в тому, що у приміщенні, яке надали, немає пандуса — а без нього дитину неможливо завезти в кабінет, — пояснює Тетяна Волочай.
У дітей з інвалідністю більше проблем в суспільстві, ніж здається
Черкащанка Людмила, мама дівчинки з інвалідністю, каже, що багато суспільних послуг на сьогодні не доступні для інклюзивних діток.
— Даша ж не майже не може ні читати, ні писати. Зараз вона вже може більше, набагато більше - але раніше було дуже багато проблем. За станом здоров'я її також на курси не візьмуть, бо це складно. В дитинстві їй взагалі ставили діагноз "дитячий церебральний параліч". Дякую лікарю, що на ноги її поставив. У неї затримка з мовою, але вона може ходити, — згадує Людмила.
Жінка розповідає, що багато інших проблем залежать від оточення. Наприклад, кондуктори в громадському транспорті нерідко поводять себе негідно і принижують діток з інвалідністю.
— Буває, їдемо з Дашею — вона безкоштовно, а я за себе плачу. Буває, нормально на неї реагують кондуктори, які до нас звикли, а буває, що ні. Інколи чую, як кажуть: "понароблювали інвалідів і катаються безкоштовно". Можуть просто образити. Але це зазвичай в автобусах таке, — каже Людмила. — А найбільша проблема — це, мабуть, булінг. Моя Даша ходила у звичайну школу, хоча нас налаштовували більше на спеціалізовану, але таки віддали її навчатися з іншими дітками. Так вона нічому й не навчилася, бо діти сміялися, дразнили... Вона перестала вчиться, не хотіла.
Через перевтому та складність Даші довелося оформити індивідуальне навчання. Коли вчителі почали приходити до дівчинки додому, вона покращила свої навички читання та писання.
— Раніше вона дві букви могла прочитати — і все. Наприклад, "б" і "а" — це "ба". А коли почали до нас ходити вчителі, то вона й читати почала, хоч і з запинками, і може написати своє прізвище, ім'я та по батькові й адресу, де живе, — розповідає мама дівчинки.
Разом з тим оформлювати індивідуальну програму розвитку (ІПР) пані Людмила також не хоче — каже, що після цього жити краще ні вона сама, ні Даша, не стануть.
— Навіть якщо я візьму опікунство над донькою, ми не отримаємо ні знижок, ні зменшення комунальних послуг, не отримаємо геть нічого. Просто буде довідка, з якою Даші не буде допуску ні до чого. Тому я й не роблю довідку, — каже черкащанка.
Допомога благодійників: мішки пластиліну та фарб
Тетяна Волочай каже, що від ідеї створити арт-хаб для інклюзивних діток до її реалізації у неї не виникало жодних труднощів.
— Я по життю використовую приказку "хочеш навчатися - навчайся в найкращих, хочеш чогось досягти - роби це якісно". Тому ніяких перепон не було — ні матеріальних, ні будь-яких інших. Головне — це знати, що моя послуга затребувана, бачити відгук, — каже черкащанка.
Тетяна Волочай каже, що українці не готові стати настільки толерантними, як зараз люди в Європі. Через це досі лишається багато проблем і питань. Проте вона не думає припинити працювати з дітками — навпаки буде рада, якщо зможе працювати з більшою кількістю діток, які мають інклюзію.
Спілкувалася Аліна Євич
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
