Не фотографую і не пишу нічого про стан укриття в садочку (майже в усіх садочках), де щоденно годинами сидять маленькі українці, виключно через повагу до вихователів та усвідомлення наслідків для них і для керівництва садочка.
Але це дуже дуже дивно і прикро, коли на четвертий рік війни ти змушений обирати чи вести дитину з собою на службу/на роботу чи заводити в низький маленький погано обладнаний підвальчик, де вона може годинами чекати відбою. Адже міська влада обрала витрачати кошти громади на, скажімо, «озеленення», а не на обладнання укриттів в дитячих садочках.
Три роки звітують що з укриттями по місту все добре. А представник департаменту архітектури взагалі каже «та хто там ходить в ті укриття». Звісно добре, якщо туди не заходити і не сидіти там на лавочках разом з 60 галасливими і жвавими малюками.
Так. Країна гній є першоджерелом проблеми. Але на четвертий рік війни ми вже мали б створити умови для покоління, якому жити в цій країні, та для їхніх батьків - людей, які обрали працювати і жити в нашому місті.
Тамара Борисова, черкащанка, волонтерка, громадська діячка, допис на власній сторінці у Facebook
