Мене обманули! Не хочу виносити сміття з хати, але люди не залишають мені вибору. Після повернення до цивільного життя я розмірковував, чим мені займатися, фізично і психологічно, дуже багато речей стали для мене дуже тяжкими.
Я не міг сидіти вдома по вечорах і ловити ехо від свого ж голосу. А зарплати з училища не вистачало на елементарне.
В той час мені запропонували роботу вихователя по сумісництву в студентському гуртожитку Черкаського політехнічного фахового коледжу на пів ставки. Бо хто може дати дітям відчуття захисту і патріотизму, як не людина, що торкнулась війни. Я відмовився, але побачив для себе альтернативу. В гуртожитку була шикарна спортивна кімната. Я почав їздити тренувати діток. Контакт відбувся. Пізніше все-таки я почав виконувати функції вихователя, хоч фактично мені дали посаду лаборанта. Мотивуючи тим, що посада вихователя фінансується зі спецфонду. Паралельно до спортивної кімнати з тренажерами своїми силами створив кімнату єдиноборств. Велися перемовини зі спонсорами для закупки додаткового спортивного обладнання.
Як результат - діти, що в мене тренуються, провели благодійні виставкові змагання між собою в програмі благодійного феставилю, що займався збором коштів на батальйон безпілотних систем.
Створив студентську раду гуртожитку, яка повинна була бути самоврядною та автономною. Проводив заходи і дозвілля. Подружився з дуже багатьма дітьми. Відкликався на їх прохання з приводу різних життєвих питань.
Виховував тих, що порушували дисципліну та нівечили майно коледжу.
Залишався з дітьми майже до 12 години ночі на повітряних тривогах, іноді ночував у своєму кабінеті... замість того, щоб влаштовувати особисте життя.
Але в коледжі відбулися зміни - прийшов новий в.о. директора Андрієнко Володимир Олександрович. З його слів, йшли скарги з обласного управління освіти, що у гуртожитку не може працювати людина на посаді лаборанта. Після особистого звернення до обласного управління освіти відповідь прийшла, що ніяких скарг ніхто не подавав.
В ході розмови з новим в.о.директора мені було сказано, що потрібно було написати заяву на переведення на іншу посаду - на посаду тренера" спортивної кімнати" офіційно. Особисто зрадів, тому що це те, чим я займаюся на постійній основі.
Але коли прийшов писати заяву, мені сказали, що потрібно написати заяву на звільнення, тоді мені дадуть зробити іншу процедуру. Пан Андрієнко дав мені слово, що все відбудеться так, як і планували і запевняв, що ніяких відхилень не буде. Та через кілька днів мені довелося дзвонити самому і запитувати про стан справ. Відповідь була невтішна: "Ми заморозили дане питання і не знаємо коли це вирішимо. У вас же є офіційна робота."
Після декількох розмов пан Андрієнко таки попросив мене прислати йому документи, копії диплому та сертифікатів, які я маю для розгляду кандидатури на роботу, але останній час в.о директора не бере слухавку, збиває виклики і навіть не намагається пояснити стан справ.
Виходить, що мене обманули і слова дані представником освіти нічого не значать?
Як же ми тоді можемо виховувати покоління людей, якщо ми не господарі свого слова?
Як ми можемо говорити про людяність? Якщо всюди на нас чекає підлість?
Якщо ми самі не можемо бути прикладом, який приклад ми можемо подавати дітям?
Побратими-ветерани як би ви діяли в цій ситуації?
Можливо громадськість підкаже як діяти?
Григорій Чуб, учасник бойових дій, ветеран російсько-української війни з Черкас, допис на власній сторінці у Facebook
