У селі Лебедин, що на Шполянщині із 2022 року діє кузня, в якій виготовляють різні матеріали та інструменти для ЗСУ. Її відкрив місцевий житель Микола Волик після прохання друга наробити скоб для укріплення позицій.
Спочатку Микола Волик та кілька його однодумців кували все просто на подвір'ї будинку. Згодом звели імпровізовану і досить простору кузню.
"Коли почалося повномасштабне вторгнення, я пішов у тероборону, - розповідає Волик. - Потім мій односелець і друг Сергій Ковіта попросив наробити скоб. Я раніше займався будівництвом, але погодився спробувати. З іншим другом зробили 300 штук і відправили. Сергій сказав, що все супер і попросив ще. Я дав оголошення, що потрібні матеріали і згодом ми відправили близько 5 тисяч скоб. Все робили на подвір'ї біля мого будинку".
Через пів року волонтер разом з односельцями почали зводити шалаш-кузню.
"З того часу тут і працюємо, - продовжує волонтер. - Вже зробили дуже багато: приблизно 190 тисяч скоб, 16 тисяч кирок, 4600 сокир, 10 тисяч протитанкових "їжаків", 137 "буржуйок" і понад 4 тисячі молотків".
Щодня над виготовленням необхідних військовим речей працює до десятка людей. Приходять після роботи, присвячуючи майже увесь свій вільний час. Серед волонтерів частина - жінки.
"Працюємо щодня, вихідних майже немає. Жінки працюють на рівні з чоловіками, -говорить Волик. - Спробували, "набили руку" сказали, що їм не тяжко. Загалом, співвідношення жінок і чоловіків 50 на 50. Бували дні, коли кувати приходили одні дівчата. Траплялося, що в них на руках мозолі з'являлися. Я відправляв на легші завдання, але вони не погоджувалися, поки не доковували ті скоби".
Волонтерка Марина Медуха допомагає вже другий рік поспіль. Каже, вже звикла до важкої роботи.
"Руки вже не болять, за два роки звикла, - розповідає жінка, не відриваючись від кування чергової скоби. - Працюємо щодня, перерв немає. Людей почало більше приходити".
Валентин Ковіта також понад рік як долучився до волонтерів. Саме його син, Сергій Ковіта, замовляв перші скоби. Захисник загинув у травні 2022 року.
"Добре розумію, як скоби потрібні хлопцям, - говорить чоловік. - Мій син замовляв... Мені тут набагато легше, колектив дружний. У нас спільна мета і це дуже добре зближує".
Аби виробництво тривало, небайдужі люди донатять гроші та допомагають матеріалами.
"Привозять, наприклад, автомобільні ресори, з яких ми робимо кирки й сокири, - пояснює Микола Волик. - Військові кажуть, що наші кирки найкращі, бо вони міцні і за їхньою допомогою добре копати. Також небайдужі купують і привозять нам арматуру. Або ж донатять і ми купуємо самі. Раніше було тяжче закривати збори, а зараз навпаки, легше. Люди бачать, що ми робимо, що звітуємо".
Микола Волик зізнається, що раніше виникало бажання все покинути. Причиною таких настроїв були люди, які вигадували про нього чутки.
"Люди деякі між собою обговорювали, що я заробляю на волонтерстві, що у дворі маю альтанки за 100 тисяч, що нам держава платить зарплати та інші нісенітниці, - обурюється чоловік. - Насправді ж я лише понабирався боргів за цей час. Дасть бог, закінчиться війна, то зароблю й пороздаю. Я заробляю зараз трохи, виконуючи в людей різні ремонтні та будівельні роботи. Живемо з родиною на це та на зарплату дружини. За світло, яке споживає кузня, стараюся не брати із донатів і оплачую з власної кишені. А як і беру, то потім кладу ці гроші назад".
Чоловік запевняє, що заради захисників буде продовжувати кувати й далі. Коли закінчиться війна, хоче нарешті відпочити, заробити грошей та доробити ремонт у квартирі, який припинився після початку вторгнення. Також майстер не відкидає, що ковальську справу продовжить, але вже в мирних цілях.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
оце казкар
про тероборону брехня