Ми виховували синів, які без роздумів та сумнівів, миттєво стали на захист народу України. Ми вчили їх захищати слабких, вчили відстоювати правду та справедливість. Наші сини отримали від нас не тільки виховання, вони отримали сталевий стрижень всередині. Я хочу, щоб нарешті усі зрозуміли, що нас стає дедалі більше, тих зі сталевим стрижнем всередині, тих, кого можна зігнути на якийсь час.
НГУ, полк, Маріуполь, Азовсталь, Оленівка, ДНК, полон, обмін полеглих та живих… Чекайте, мовчіть, менше критики…
Дістало, накипіло!
Тиждень, рівно стільки, день у день я йду до свого сина, прибираю могилу, встелену квітами тих, хто прийшов провести його в останній шлях. Я стою з сльозами, що котяться по щоках, поки якась падлюка в теплому кабінеті вирішує… Як, коли, де, який, скільки… Політика, бюрократія, піар, лицемірство, зв’язки… Все це, стало вище за полеглих Героїв…
Дев’ять місяців я чекала тіло своєї єдиної дитини, чотири з яких чекала на порівняльне ДНК. Здавалося, мене чують і підтримують усі. «Герої не вмирають», «Ти маєш пишатися, ти виховала Героя», «Чим тобі допомогти», за ці місяці я чула багато слів, на жаль залишених лише словами, у кращому випадку.
Наразі все виглядає інакше…
Завдяки деяким особам (не буду перераховувати, сподіваюся їм гикнеться), я стала черкащанкою, виявилося що мій син не може бути похований в Черкасах, бо хоч і вчився, жив та працював в місті не мав черкаської прописки на час загибелі. Ще виявилося, що я маю знехтувати волею своєї дитини і прощатися з ним по затвердженому сценарію поховання військового. Сьогодні виявилось, що я ще й втратила право вибору на пам’ятник для своєї дитини, до якого ходитиму і у якого сидітиму я. Ах так, вибачте, не сидітиму і навіть квіти не зможу поставити, бо «ніяких лавочок і вазочок». Виглядає це так: «втратили рідного - втратили права». Панове, ви не врахували деякі речі: закони завжди мають отвори, по-перше і по-друге, читаючи та трактуючи якусь частину, потрібно враховувати всю статтю. Створюючи меморіальне кладовище, на місці існуючої з 2015 року Алеї Героїв, ви знесете існуючи пам’ятники, чи перепоховаєте Героїв дев’ятирічної війни?
Голосування, добре давайте голосуйте, якщо вважаєте що маєте на це право. Бо я вважаю, що результат буде такий самий, як з петицією про переіменування скверу Смірнова. Голоси набрали за два дні, з відведеного місяця на голосування, ще влітку. Сквер, поки що, залишився зі старою назвою, а от зірку в ньому демонтувати, рішення прийняли швидко і навіть оком не повели. «Совок» кажете, так спочатку в собі його демонтуйте, бо розмовляючи українською і зрізуючи зірки, ви залишаєтесь тими, з ким начебто боретесь!
Анна Дерев'янко, мати загиблого військового, допис на власній сторінці у Facebook
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Черкасах створять військове кладовище
Як я вас розумію… і співчуваю
Вас зрозуміють лише ті,хто так само втратив…сина,чоловіка,батька,коханого,свого героя,частину себе,сенс і мету свого життя,а ще ті,хто вже мав справу з черкаськими чиновниками,особами,які чудово знають,що таке дірки в законах і як ними користуватися з користю для себе.”Совкові”чиновники,на жаль,не лише не йдуть з нашого життя та з життя нашого міста,а й впевнено продовжують просувати радянські наративи та тормозити шлях нашої держави до верховенства права.Чиновник це бог і йому дозволено все.Чому?Бо він знає точно,що за свої дії не понесе відповідальності,бо впевнений,що навіки сидить в теплому кабінеті і в робочий час замість виконання прямих службових обов’язків,правомірно займається підрахунком своїх заслуг в грошовому еквіваленті бюджетних коштів під назвою премія та зарплата.Скалічені долі через “потрібні комусь” рішення стосуються лише власників цих доль,та аж ніяк не тих,хто приймає рішення “знищити”,”образити”,”принизити”і т.д.В кожного болить своє.Але “радянський чиновник-сучасник” чи краще сказати “вірний нащадок і продовжувач тоталітарної системи”як виявляється,має імунітет на скарги(бо сам зазвичай їх і розглядає) і йому плювати на звичайних людей,які ці скарги подають.Говорити можна багато,та бути почутими нереально,змінити щось неможливо поки “радянські чиновники”серед нас.Бо досвід,який передають своїм послідовникам “радянські чиновники” не зникає,а лише вдосконалюється в сучасних умовах.Взяти хоча б очільницю служби у справах дітей Шишлюк С.О.та її замісника Вічканя В.М.Скільком дітям та батькам поламали та продовжують ламати долі ці представники епохи совка своїми злочинними рішеннями,прикритими дірками закону,скільки про цих осіб написано та сказано,але вони незмінні,як старе,добре,вічне…Хочеться вірити,що хоч для наступних поколінь ми зможемо власними зусилляи,не зупиняючись,змінити життя на краще і наші діти та онуки не знатимуть і більше не боятимуться “радянського чиновника”,ким би він не був.