Капелан бригади черкаської ТрО Володимир Педько проходить лікування після осколкового поранення, яке він отримав на фронті. На Донеччині капелан провів два місяці, каже, був для військових не лише священиком, а справжнім побратимом.
Нині Володимир йде на поправку. Говорить, що почувається добре та вже ходить без милиць. А коли повністю відновиться, збирається повернутися назад на фронт.
"Капеланство в класичному розумінні займає лише 10-15% часу на війні"
Володимир Педько розповідає, що місія військового капелана широка: не лише молитися та спілкуватися з військовими, а допомагати всім, чим може.
- У мене капеланство пронизує червоною лінією все, щоб я не робив. Ми практично всі функції, які можемо, виконуємо, щоб допомогти хлопцям. Капеланство в класичному розумінні - молитви, церковні обряди, духовне спілкування - займає може відсотків 10-15% часу на добу. Решта йде на виконання якихось практичних речей: приготувати їжі, виконати завдання водія: привезти, відвезти, евакуювати людей. Був і розвідником, коригувальником артилерії, радистом, писав доповіді. Також я маю навички бойового медика, тому надавав допомогу пораненим. Тобто все, що можна робити, робив, - каже капелан.
Володимир Педько говорить, що проходив курси бойового медика ще весною.
- Під обстрілами та в укритті не потрібно якоїсь медичної освіти, курсів цілком достатньо, щоб можна було за кілька хвилин надати екстрену допомогу. Мені також надавали допомогу звичайні військові, коли я отримав поранення. Навіть без курсів, просто розуміли, що за чим робити. І я був у свідомості, тому їм підказував, що робити.
Головне завдання капелана - все ж душпастирська робота, каже Володимир.
- Але оскільки я військовослужбовець, а не волонтер, то всі попередні функції здійснював. Ходив з хлопцями на бойові завдання, спостережні пункти й на чергування заступав. Але це все з метою ще ефективнішої роботи в плані капеланства. Якщо капелан приїжджає, спілкується з хлопцями повчальним голосом, говорить, що “все буде добре”, “Бог з вами” і потім їде назад, подалі від подій, то він так і сприймається, як людина зовні, не як побратим. А коли капелан присутній у всіх процесах, де і хлопці - то зовсім інакше потім сприймаються слова духовної підтримки, - додає військовий капелан.
"Вмію користуватися зброєю, але жодного разу її не застосовував"
Володимир говорить, що має навички користування зброєю ще з юнацького віку, адже пройшов скаутську школу “Пласт”.
- Там військово-патріотичне виховання пронизує весь навчальний процес. Тому в мене є навички користування зброєю, але я жодного разу її не застосовував. Це вже як крайня міра, якщо мені доведеться захищати тих, хто поряд. Як захист свого життя, я б навряд використав зброю. Наприклад, стояв би в полі противник один і я один - то навряд чи я б використав, бо це моя позиція. Але якби біля мене був поранений побратим, і щоб врятувати його життя треба ліквідувати противника, то в такому разі я б врятував життя товариша, - каже капелан.
"Люди починають розуміти справжню цінність віри і життя"
На війні зустрічаються люди, які вперше приймають віру, говорить Володимир Педько.
- У нашій бригаді був військовослужбовець, який прийняв таїнство хрещення. До цього він був не хрещений. Такі випадки непоодинокі. Але більше випадків, коли набувають глибини духовної віри ті люди, які нібито були вірянинами, виконуючи якісь трендові релігійні обряди, але насправді духовно всередині були неглибокі і не дуже відрізнялася від атеїстів, - каже капелан.
На людей так, за його словами, впливають кризові ситуації.
- Люди потрапляють в такі ситуації, коли розуміють, що ті речі, до яких вони ставилися серйозно (умовно кажучи, завісити дзеркала в хаті, коли хтось помер, або освятити нову машину від попереднього власника) є насправді смішними і неважливими. Люди починають розуміти справжню цінність того, що таке віра і що таке життя. Відповідно, війна є такою кризовою ситуацією, бо це прямий ризик попрощатися з життям. Але змінює людей не просто війна, а ризик померти. Те ж саме може бути з пожежниками чи поліцейськими. Я впевнений, що після першого серйозного випадку, коли життя було “на волосині” - переосмислюється все. Першочергово ставлення до цього життя, до потойбіччя, до своєї віри тощо, - додає Володимир.
"Священика все одно першочергово сприймають як духовну особу"
Військові постійно приходили поділитися переживаннями чи запитати пораду в капелана. Адже, як говорить Володимир, священик першочергово сприймається як духовна особа.
- Навіть якщо я допомагаю військовим виконувати практичні речі чи завдання, все одно мене сприймають як священика. Тобто образ людини. Так само медиків вони сприймають як медиків. І першочергово з ними говорять про ті потреби, які є по здоров’ю. Так само з нами, 90% бесід, навіть якщо вони починаються просто про життя і щось віддалене, рано чи пізно повертаються до духовного напряму, тих речей, які хвилюють їхню душу, - розповідає капелан.
Найчастіше військові зверталися до нього через проблеми в сім’ї, непорозуміння чи конфліктні ситуації з начальством або побратимами. І, звичайно, із запитами, пов’язаними з війною та ставленням до ворога.
- Хтось не розуміє, що тут робить, хтось навпаки занадто завзято ставиться до війни, бачачи ворога у всьому, підозрюючи всіх. Священик не може не допомагати психологічно, - говорить Володимир Педько.
"Довіряю Богу через всі події та тих людей, які біля мене"
Капелан розповідає, що йому на війні допомагала триматися довіра.
- У мене є така особиста риса, яка мені допомагає. Це довіра Богу. Не лише, що я думаю, що буде так, як Бог благословить, перекладаючи на нього відповідальність. А в плані того, що я довіряю тому, що є навколо мене. Коли я лягаю спати, а хтось заступає на зміну - я довіряю цьому побратиму. Якщо мені надають медичну допомогу, то довіряю людям, які мене рятують. Якщо ворог криє снарядами, я довіряю тому, що буде так, як потрібно. Це дуже допомагає, якщо довіряєш побратимам. Не просто якійсь сутності, яку ти не бачиш. Коли ти довіряєш Богу через всі події та тих людей, які біля тебе, - говорить він.
"Я буду там, де наші хлопці"
За час перебування на фронті Володимиру Педьку запам’ятався випадок, коли наший військовий сам на сам зустрівся з ворогом.
- Наш хлопець йшов забирати БК і зустрівся з росіянином. Вони стали, покурили, поспілкувалися і розійшлися по своїх сторонах. Це, можливо, є однією з ознак того, що в площині “людина-людина” ми все одно залишаємося людяними. Бо раніше ми таке бачили лише у фільмах, - каже капелан.
Та додає, що збирається знову повертатися до своїх побратимів.
- Зараз я намагаюся проходити реабілітацію не лише фізично, а й в голові. Я собі пообіцяв, що в найближчі два тижні відпочину, щоб відновитися також морально, щоб сповна сил повернутися до своїх завдань. Я ж і надалі капелан ТрО. Тому я буду там, де наші хлопці, - говорить Володимир.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
