Віталій Ткаченко — командир відділення 3-ї ДПРЧ в місті Черкаси.
“Кожен виїзд — це випробування наших можливостей. Чи тобі спекотно, чи ти змерз, чи втомився, чи голодний або хочеш пити — працюєш понад свої можливості, до повної ліквідації”, - розповідає Віталій Ткаченко, який на службі вже 26 років.
“Основа успіху нашої роботи — це люди. Коли згуртований колектив, то не робота, а пісня. Мені в житті з цим пощастило. Я працюю з людьми, які не тільки професіонали, а ще й люблять свою справу. Наша робота — командна. І я знаю, що навіть якщо я щось пропущу, вони підстрахують. Ми як одна сім'я”, - з гордістю відгукується Віталій про своїх колег.
Важкі рішення, трагічні випадки, які сняться ночами, історії порятунку як справжнє натхнення і втіха, нові й нові виклики і ризик для власного життя — такі “будні” рятувальників ДСНС.
“Копача криниці, який здійснював її очищення, замулило на глибині десь метрів 15-20. Кілька годин ми намагались його відкопати, нам допомагали інші копачі. Але все було марно. Чоловік вже знаходився у стані сильного переохолодження і стан цей був критичним. Довелось приймати важке рішення — тягнути його наверх, що могло призвести до серйозних травм. До рятувальної операції було залучено більше 10 надзвичайників. І ми таки дістали його цілого та неушкодженого”, - згадує Віталій одну з найнапруженіших ситуацій.
“Іноді ми стикаємось з великими жахіттями. І хоча я намагаюсь не запам'ятовувати таке, але ж ми люди і спостерігати такі картини дуже важко… На народження дитини чоловік подарував дружині авто. А вона не впоралась з керуванням і в'їхала під причіп зерновозу. У машині загинули всі, кого вона везла, зокрема і дитинка, якій ще й року не було. Ми діставали їх з понівеченої машини, приїхав чоловік. І от ми бачимо як здоровий чоловік починає в істериці кидатися на той причіп, бити його, кусати…” - ділиться моторошними спогадами надзвичайник.
Під час війни роботи у рятувальників не тільки в рази додалося, але вона стала ще й набагато небезпечнішою. Адже не рідко ворог наносить повторні удари, коли йде ліквідація.
“Таких випадків дійсно не мало. Впав шахед у Черкасах, загорілася трава, ми приступили до гасіння. Або ж були ми після прильоту на об'єкті в Смілі. Нас вчасно попередили про наближення шахеду і ми пішли в укриття. Він прилетів за 50 метрів від того місця, де ми працювали”, - розповідає Віталій.
Неодноразово виїжджав Ткаченко на допомогу колегам в інші області, зокрема Херсонську, Полтавську, Харківську.
“У 2024 році ми ліквідовували лісові пожежі в Ізюмі. Це деокупована територія, а тому вона вся замінована. Піротехніки розміновували проїзди, а ми забезпечували гасіння і нерозповсюдження вогню по лісу”, - продовжує Віталій.
Чоловік каже, що дружина Анастасія страшенно за нього переживає, але завжди підтримує.
“Вона просто знає, що я на роботі горю! А вдома, вдома я опановую садівництво. У нас двоє діток: Михайлику — 14, а Катрусі - 3 рочки. Вся увага — їм!” - усміхається щасливий батько.
За інформацією пресслужби ГУ ДСНС України в Черкаській області
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
