“Один із моїх улюбленців, не був відмінником, але на нього можна покластися, ніколи не відмовляв. Такий добряк, бувало, нашкодять з хлопцями, а потім приходять з опущеними головами і вибачаються”, – відгукується про Андрія-учня класний керівник, а нині директор 32-ї школи Ірина Овчаренко, пише Інфоміст.
Розповідає, бо із бійцем АТО Андрієм Кісільовим, що лише кілька днів тому повернувся з передової, ми зустрічаємось на його рідному шкільному подвір’ї. Приходить з квітами та трьома однокласниками, а тепер вже і кумами. Сьогодні на спортивному святі він говорить дітям: “Будьте патріотами”, а на дошці пошани для чоловіка вже підготували місце для фото. Хоча, зізнається Андрій, за 28 років життя таким був не завжди…
До призову Андрій працював в управлінні лісового та мисливського господарства, 2 роки тому народилась донечка… Майже одразу після народження дитини, чоловіку надіслали повістку, як державний службовець має відслужити.
2 роки тому народилась донечка…
Так Андрій провів на фронті майже півтора року: навчання в Оршанці, потім Десна, місяць третьої лінії в Трипіллі Донецької області, 6 місяців стояли в Попасному, знов полігони в Десні, Широкому Лані, зібрали капітальний батальйон, техніку – і на передову до Красногорівки, Мар’янського району. Його позиція найнебезпечніша – на верхівці так званої “ялинки”. Однак навіть після мінно-вибухової травми боєць не покинув побратимів…
Демобілізувався Андрій лише кілька днів тому як кулеметник восьмого окремого гірничо-штурмового батальйону. Не приховує, прощався із хлопцями зі сльозами на очах. Хоч і бували сутички, думки хлопців часто різняться, але, говорить, обстріли єднають. Тепер стоять один за одного горою.
Повернувся Андрій додому не з порожніми руками
Позивний Андрія – “Че Гевара”. Каже: зробив тату із зображенням Ісуса, а хлопці говорять: “Та який це Ісус, Че Гевара більше. Так і прив’язалось.
– Зараз зв’язок підтримуємо, постійно зідзвонюємось, набридаємо один одному (посміхається). В основному хлопці із Західної України та з Центральної. Один із Кривого Рогу. Я не був великим патріотом, не приховую цього. Але з нами на передовій такі справжні бандерівці (посміхається), справжні патріоти. Отоді я і перейнявся духом патріотизму, лише на фронті, – розповідає АТОвець.
Про повернення на роботу поки що не думає, відсвяткував так зване “шкіряне” весілля – 3 роки життя у шлюбі із дружиною, з якою разом вже 10 років.
– Жінка в мене молодець, справлялася. Я повернувся, а вже і донька підросла, пішла в садочок, два з половиною рочки. Мама в мене теж не падала духом. Хлопцям, буває, дзвонять матері і кажуть: ти ж там не висовуйся. А в мене навпаки: воюй там як треба.
Розмову перериває однокласниця, яка зараз у школі працює вчителькою. Міцно обіймає: “Ти вже дома, ну слава богу”.
Із класним керівником, а нині директором школи №32 Іриною Овчаренко
За час служби довелося побачити смерть не одного бійця. Загинули на передовій більше 20 хлопців.
– Останній час обстріли були постійно, як не стріляли – не міг заснути, – розповідає Андрій. Місяць тому одного бійця забрали в полон. Троє військових пішли на розвідку і наткнулись на засаду: одному одразу поцілили в лоб, одному вдалося втекти, останній – підняв руки і здався.
Технікою, каже, сепаратисти оснащені гарно, на позиціях постійно змінювались, чи не щодобово, наче на роботу ходять, по змінах.
Маскувальні сітки та подарунки від дітей
Місцеве населення налаштоване вороже:
– Не приховують незадоволення, гнали, постійно кричали “чого ви сюди прийшли”. Деякі говорять “молодці”, але таке враження, що за спиною дулі крутять. Часто доводиться зафарбовувати написи типу “Слава ДНР”. Замалювали, а вони знов пишуть. Хоча один дід нам приносив фрукти (посміхається).
Окремо черкаський “Че Гевара” дякує волонтерам. До них не раз приїжджала очільниця Центру допомоги армії Оксана Циганок.
– Це ще такого не було, щоб за три місяці до нас аж тричі приїжджали волонтери. Це просто не вкладається в голові, як вона, виховуючи маленьку дитину, ще умудряється приїжджати до нас, – ділиться Андрій.
Зараз серед найнеобхіднішого – теплі речі. Жартує, що форма, надана державою, марки “зімалєто”, продуває з усіх сторін і абсолютно непридатна. Бували періоди, коли не було навіть питної води чи бракувало харчів. Йшли за продовольством до магазинів, а там продукти черкаського виробництва.
Улітку набагато легше. Поряд є ставок, де хлопці рибалили.
– Кухар на передовій – це святе, – жартує АТОвець, – ми його на позиції не відпускаєм.
Зараз багато говорять, що армія повністю має бути контрактною, але, на думку Андрія, призов все ж має бути. Утім не за таких умов, коли державному службовцю за небажання служити світить кримінальна справа і звільнення.
Говорить, є багато таких, що хочуть служити, а їх не пускають. А є й ті, що приїхали в АТО за пільгами. Сам же Андрій, як учасник бойових дій, найбільше цінує пільгу, яка дозволяє його дочці безкоштовно харчуватися в садочку.
Землю хлопець так і не отримав, у Геронимівці знайшли ділянки тільки для гравців футбольної команди.
Повертатися на фронт поки що боєць не поспішає, але, зізнається, думками і досі там:
– Мені поки досить, хоча багато хто кажуть, що не можуть після АТО на “гражданці”, бо тут ще більша війна і несправедливість.
Наостанок Андрій знімає та дарує свої шеврони, які згодом стануть експонатом шкільного музею бойової слави.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
