Ще два роки тому українські медійники й не думали, що більшості із них доведеться освоювати ази військової журналістики. Чимало черкаських кореспондентів вже побували на неспокійному сході країни. Про те, що найбільше запам’ятовується у таких відрядженнях та які помилки роблять медійники-новачки, ми говоримо із черкаським журналістом Андрієм Кравцем, за плечима якого кілька десятків поїздок у зону АТО.
- Якою була ваша перша поїздка у зону АТО?
- 5 липня 2014 року Слов’янськ, який бойовики Гіркіна називали "століцейНовороссіі", визволили українські війська. Через день я в’їхав до міста з колоною "гуманітарки". На вулицях ще залишалися покинуті блокпости сепаратистів, а в штабній палатці "ДНР" біля райвідділу міліції валялися стоси кримінальних справ і саморобні номерні знаки "міністєрствагосбєзопасності". До речі, на будівлі міліції, з якої починалося захоплення терористами Слов’янська, синьо-жовтий прапор після визволення причепив голова Черкаської ОДА Юрій Ткаченко…
- Що найбільше запам’ятовується з таких поїздок?
- Не стільки якісь події і деталі, скільки сам дух відкритості і щирості, який там панує. Навіть у "найвищих гостей з Києва" там пропадає напускне… У ту першу поїздку на блокпосту під Слов’янськом ми зупинилися, щоб переговорити зі знайомими журналістами, а нам зразу прокричали, щоб ми не зупинялися і швидше їхали вперед, бо щойно із «зеленки» блокпост був обстріляний. Пізніше з’ясувалося, що в той день готувався замах на міністра МВС Авакова, який проїздив через блокпост за 15 хвилин до нас…
Не раз зустрічався там і з нашою землячкою Іриною Геращенко, яка і після того, як стала віце-спікером Верховної Ради, продовжує виконувати ряд доручень Президента по Донбасу. Саме з її «подачі» зроблені мною фото із так званої «зони АТО» потрапили на фотовиставку «Донбас: війна і мир» і вирушили у подорож від парламенту і до парламенту в Європі…
Ще до війни я встиг побувати у багатьох країнах світу, у тім числі в колишніх «гарячих точках» - силоміць відірваному від Молдови Придністров’ї та розколотій війною колишній Югославії, зокрема – у Хорватії та Боснії. Не думав, що ще глибші від тамошніх шрами війни побачу в Україні. Коли повертаєшся з чергової поїздки, заплющуєш очі в авто, а перед очима – зруйновані школи і лікарні, підірвані мости і напівобвалені траншеї, у яких люди, 90 відсотків з яких ще зовсім недавно мали абсолютно мирні професії…
- Чим відрізняється робота військового журналіста від звичайного?
- Після того, як під час першої поїздки півгодини пробув у чеському бронежилеті «Кіраса» під палючим липневим сонцем, а потім зняв цей «обладунок» - радикальних відмінностей від звичайної журналістики не спостерігаю і більше той бронежилет у жодній поїздці не вдягав. Найсмішніше чути запитання, чи часто доводиться стріляти під час поїздок. По-перше, свого часу, ще задовго до подій на Донбасі, я мав можливість вдосталь настрілятися – не по людях, а по мішенях. По-друге, твердо переконаний, що якщо ти їдеш займатися журналістикою на війні – то журналістикою і повинен займатися, тим паче, що ситуацій, які б змушували до крайніх заходів заради самозбереження, на щастя, не траплялося…
- Які поради із власного досвіду можете дати тим журналістам, які вперше збираються у зону АТО?
- Дотримуватися елементарних правил техніки безпеки – як, наприклад, на будівельному майданчику. Як на будівництві слід остерігатися, щоб на голову цеглина не впала, так і тут берегти голову від чогось на цеглину схожого. Як там не треба ступати туди, куди не рекомендують, так і тут бути уважним до кожного метра землі під ногами…Насправді, все, що треба робити, місцеві «будівельники» підкажуть – там новачкам завжди особлива увага й опіка…
- Які найпоширеніші помилки роблять медійники у гарячих точках? Адже до подій на сході більшість представників ЗМІ мало що знали про специфіку військової журналістики.
- Та ми всі й зараз, через два роки війни, далеко не все про ту специфіку знаємо. Бо методи так званої «гібридної війни» не застосовувалися навіть у найгірших війнах минулого. Хто міг подумати, що будь-які міжнародні закони, які мають захищати журналістів на війні, не дотримуватимуться, написи «Преса» на касках ставатимуть мішенню, а журналістів утримуватимуть у підвалах, як військовополонених?!
А найбільша помилка колег – те, що… не проходять медогляд перед поїздкою. Якось ми були в луганському Щасті, на блокпосту «Фасад» - тому самому, де двома тижнями пізніше були затримані сумнозвісні російські ГРУшники. Коли по брустверу позицій шльопнуло декілька ворожих куль, «айдарівці» відсипали у відповідь на протилежний берег Сіверського Дінця спочатку з АГС (автоматичного гранатомета), а потім з ДШК (крупнокаліберного кулемета). Поки кулемет гримів і сипав стріляними гільзами під низькою стелею тісного бліндажа, я раптом помітив, що відеооператор, з яким я був у тій поїздці, зблід, відступив назад, обперся спиною об стінку і вкинув якусь таблетку на язик. Як потім вияснилося, у нього були проблеми з серцем…
До речі, до його честі – коли я пізніше переглядав те відео, то навіть жодного тремтіння камери не помітив…
Зрештою, подібні проблеми зі слабким серцем могли б бути і десь на мирній Буковелі від зайвого адреналіну, під час зйомок десь на гірськолижному спуску курорту…
- Чи змінили вас такі поїздки і як після побаченого увійти у звичний ритм життя?
- Поїздки в «зону АТО» - це єдині відрядження, у яких знімаю обручку, щоб не пошкрябати її (посміхається). Інших зовнішніх змін – жодних. А внутрішні… Більше починаєш цінувати час, тишу і хоча б мінімальний комфорт.
У звичний ритм життя потрапляю майже зразу. Хоча у цих поїздках спати доводиться рівно в десять разів менше, аніж у Черкасах, але втому компенсує адреналін – як, скажімо, на рибалці. Тим паче, що практично кожного разу після поїздки готується екстрений газетний спецвипуск, який просто з друкарні вирушає на Донбас – щоб хлопці читали і знали, що про них не забули…
Довідка
Андрій Кравець, 44 роки. Випускник «Школи редакторів» IREX ПроМедіа, член Національної спілки журналістів України. Ініціював і сприяв у реалізації газетного спецпроекту «Батальйони волі», присвяченого діяльності добровольчих підрозділів та підрозділів ЗСУ, МВС і Нацгвардії у зоні АТО. Нині – штатний радник голови Черкаської ОДА.
Спілкувался Ірина Васюра
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram