У Збройних Силах України багато військовослужбовців ставлять собі за мету, аби хоч раз у військовій кар’єрі мати досвід у миротворчої місії. Адже це унікальний досвід і почесна служба далеко за межами рідного дому разом з найкращими військовими світу. Це можливість не лише самому стати кращим, але спільно із колегами обмінятись досвідом та найголовніше − встановлювати й підтримувати мир у гарячих точках планети. Проте майор Петро Паєвський з Уманщини має зовсім інакшу історію, пише Armyinform.
"До миротворчої місії я 10 років був священником і ніколи не думав про службу, а тим паче за кордоном, та ще й в миротворчій місії. Однак так сталося − у 2013 році мені запропонували поїхати в Конго офіцером з питань релігії – саме так звучить посада в миротворчому контингенті", - розповідає чоловік.
Петро Петрович відразу ж погодився. Розпочав підготовку до довготривалого відрядження: вивчав політичну ситуацію регіону, особливості культури та роботи в місіях ООН. Однак за декілька тижнів до відправки ситуація змінилась.
"Пам’ятаю, мені зателефонували сказали, що їду не у Конго, а у Косово, і буквально за два тижні мене в Уманському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки оформили, а незабаром став офіцером. Вивчати ж політичну ситуацію, історію та суть конфлікту, а також культуру місцевого населення, довелося вже на місці", - говорить Паєвський.
Для священника це був перший досвід поїздки за кордон. Розповідає перше, що побачив, це мальовничу гірську місцевість, яка мала відмінний від українського клімат – у підніжжя гір тепліше, але сніг на скелястих вершинах лежить упродовж всього року. Також приємно вразило і місцеве населення, яке приязно ставилося до миротворців.
Основний миротворчий контингент під час ротації Петра становили військовослужбовці зі США, Німеччини, Франції, Словенії та Марокко. Під час перебування у миротворчій місії майор Паєвський згадує чіткий режим роботи: три тижні на центральній базі (подібного до пункту постійної дислокації), а далі йшли в гори на місяць. Там виконували різні завдання: служба на блокпостах, спільне патрулювання з іншими контингентами, пошуки контрабанди тощо. Проте найголовніше завдання – це нівелювання конфліктів між албанцями й сербами.
"Я завжди собі казав, не дивлячись на те, що я людина віруюча, але я все таки ухвалив рішення стати офіцером, тому я намагався бути разом із хлопцями й виконувати завдання – це було хоч і важко, але дуже корисним моментом, адже я завжди був своїм у колективі, який мені довіряв", - розповідає Петро.
Серед важких буднів були і приємні моменти. Майор Паєвський згадує, що особливої уваги заслуговувало саме місцеве населення. Відношення простих людей до професії військового приємно вражало. Звісно, що військові йшли назустріч і допомагали місцевим.
"Ми постійно щось відкладали для місцевих дітей, аби з ними ділитися. А в горах ми знаходили певні, так можна сказати – племена, які живуть без електрики, розводять коней, але і вони завжди нас пригощали, чим було, а ми навзаєм давали щось своє. Та, окрім спілкування, вільний від служби і патрулювання час я приділяв для пізнання і вивчення місцевих стародавніх релігійних пам’яток. Їх історія справді дуже давня – деякі навіть давніші, ніж християнство на території України. Мені подобалось це вчити", - згадує Паєвський.
Після річної ротації в Косові капелан повернувся до України, де вже на той час розпочалася війна. Він довго не міг всидіти дома, розповідає: розумів, що хлопці на війні також потребують його допомоги. Зізнається, що саме миротворча діяльність відкрила його по-новому: не просто як священника, а саме як військового капелана, що працює в гарячих точках.
"Я відразу ухвалив це рішення, ще до Косова. Хотів лишитися у Збройних Силах, тому відразу підписав контракт на 5 років. Після повернення, як тільки я побачив по телебаченню, що робиться в країні, то вирішив – як військовій людині треба вкладати себе у процес захисту Батьківщини, аби не було соромно перед громадою та перед дітьми. І вирушив на передову до бригади Чорних Запорожців", - каже священик.
Відтоді майор Петро Паєвський ніс Боже слово на передовій. Підтримував хлопців у найважчі часи молитвою. Допомагав зцілювати їхні душі й заспокоював. Ніколи не зволікав у важку хвилину і рвався бути ближче до епіцентру подій.
Нині проходить службу в Уманському об’єднаному міському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, де допомагає відбирати найкращих хлопців до війська, психологічно і морально за допомогою віри в Бога та з молитвою в серці налаштовує їх бути вірними захисниками свого краю.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
