Олександр Пузєєв із Золотоноші має 21 рік загального учительського стажу та 10 років на посаді директора зош №6. Цьогоріч він зустрічав День вчителя не у школі, а на війні, пише "Золотоноша.City".
24 лютого, дізнавшись про початок війни, у директора відразу виникли дві думки: безпека сім’ї та захист країни. Першим ділом з київського університету забрав сина. Наступного дня записався в лави ТрО, хоча не мав ані найменших військових навичок. Тепер він - стрілець першої роти.
— Перша звістка про війну - це панічне повідомлення вчительки у шкільній групі у вайбері, що нас бомблять. Панічне, тому що я не міг в це повірити! Я, який до 30 років думав, що ми з росіянами брати!.. - розповідає Олександ Пузєєв. - І зараз, читаючи коментарі, де вони радіють, що Україну бомблять - моя ненависть до них зростає, вона все глибше і глибше… Я людина, котра притримується божих заповідей і стараюся жити по- праведному, ненавидіти для мене - це наскільки чуже відчуття. А зараз я живу цією ненавистю. Мій дідусь був військовий, він би не повірив, що ті, з ким вони ділили кусок хліба в окопах, палили одну цигарку, тепер вороги, а їхні внуки вбивають нас. Коли у майбутньому внуки спитають, де я був під час війни - мені не соромно буде відповісти, що виконував завдання, які на мене поклала держава.
Олександр Олександрович з позивним "Санич" нині зі своїм підрозділом перебуває на Полтавському напрямку.
— Від початку повномасштабного вторгнення ми стояли у Золотоніській громаді на блокпосту, потім було відрядження у Полтавську область, згодом знову несли чергування на блокпостах громади та патрулював нічні вулиці міста, - згадує освітянин.
Чоловік зізнається, що кожен день не схожий на попередній. Головне завдання відділення - підготовка лінії оборони. Золотонісці роблять все можливе, щоб укріпити відведену територію для захисту в разі контрнаступу з неочікуваного боку.
— У нас постійно проходять тактичні заняття, стрільби на полігоні, - каже пан Олександр. – Вперше, коли отримав зброю, не знав з якого боку до неї підійти, не міг навіть ріжок причепити. А тепер хоч лівою, хоч правою рукою, та хоч із заплющеними очима – не проблема. Наставники показували як доглядати за зброєю, чистити, як розбирати, перезаряджати. Головне – практика. Наразі все дійшло до автоматизму.
Директор сумує за школою, за дітьми. Особливо виділяє теперішній 11 клас. Адже це саме ті діти, котрі прийшли у перший клас в той рік, коли Пузєєв очолив шосту школу.
— Я прийшов директором, а вони у 1 клас. Ми разом зростали: я, як керівник, а вони, як учні. Тепер вони випускники. Маю надію провести їх у майбутнє на останньому дзвонику, вони для мене особливі, - зізнається чоловік. І продовжує: - На День вчителя одинадцятокласники надіслали мені відеопривітання, такий собі прямий ефір зі школи, без монтування, все вживу, щиро. А в кінці акцентували на мені фразою: "Повертайся додому, тато!" Прямо зачепили за живе! Приємно, що я не байдужий, значить роблю все правильно.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
